Пам'ятаємо про Голодомор...

Горить свіча,

І огортається журбою.

Осінній день промерзлою ходою

у серце стука.

Пам'ять про померлих.

Замучених голодним тридцять третім.

"Зроніть сльозу..." Під такою назвою пройшов Вечір - реквієм для студентів 1-го курсу груп Т-11б та Т-12б Лохвицького механіко - технологічного коледжу ПДАА,які разом зі своїм керівником Таранською Аллою Анатоліївною відвідали Заводську міську бібліотеку №1. 

На початку Вечора було запалено свічку  та прозвучала пісня у виконанні О.Білозір "Свічка пам'яті"на відео - ролику.

Перед студентами з розповіддю виступила наша землячка та блоггер Сачура Єлизавета Григорівна. Свою бесіду вона провела посилаючись на книгу Івана Павленка "Від роду до роду".Ця книга - щира розповідь автора про пережите у 20 ст.,зокрема ,він розповів про те,як пережив Голод 1932-33 рр. його рід,в якому вцілів лише один син з багатьох. Слід зазначити,що автор спогадів є дальнім родичем самої Єлизавети Григорівни. Було наведено ряд  фактів з визнання Голодомору актом геноциду проти українського народу.”Єлизавета Григорівна подарувала бібліотеці один примірник даної книги.

Далі з розповіддю  "Сумні факти про Голодомор"виступила перед студентами бібліотекар Єрмакова Л.М.Вона розповіла про те,що середня тривалість життя українців 1933 р. становила 7,3 року в чоловіків і 10,9 – у жінок. Навесні 1933-го від голоду вмирали 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 тисяч – щодня. Безпосередньо в період 1932-1933 років загинуло від 4 до 8 мільйонів чоловік. 

Більшість загиблих від голодомору – діти! Українці віком від 6 місяців до 17 років становили близько половини всіх жертв Голодомору. Щоб вижити вони мусили порушити найсуворіше харчове табу в традиційному харчуванні українців — вживання м’яса здохлих тварин. Не дотримувались і деяких інших раціональних та ірраціональних заборон. Люди ловили котів та собак, ловили журавлів, лелек, чапель, яких в Україні здавна оберігали, а їхні гнізда ніколи не руйнували. Відомі факти, коли голодні люди, доведені до відчаю, божеволіли й вдавались до канібалізму. Люди їли «хліб», «оладки» і «кашу», зроблені з кропиви та іншого бур’яну. Споживали навіть кінський гній, оскільки там виявлялись цілі зерна пшениці. Видобували з-під снігу жолуді, з яких пекли замінник хліба, іноді додаючи трохи висівок чи картопляних лушпайок. Але згодом радянська влада прийняла закон, згідно з яким було заборонено збирати жолуді, ягоди, груші… Селяни стали споживати мишей, ховрахів, кротів, щурів, їжаків, жаб,птахів, збирали різні личинки, розкопували дощових черв’яків та інших хробаків. Ночами ходили на скотомогильник «викопувати коней, телят, що за день із ферми привезли». «Видирали з гнізд галок і варили з них суп, а то і так їли. На болоті ловили жаб». Їли шкури тварин. Мололи на борошно кістки, підошви із взуття, шкіряні паски, кирзові чоботи і варили з них суп. Готували їжу не тільки з листя дерев, а й з кори. Проте такі сурогатні страви погіршували самопочуття людей, викликали захворювання на різні кишкові хвороби й призводили до смерті. Інформація про отруєння селян надходила звідусіль. Але місцева влада не надавала цьому жодної уваги…

Присутні пом'янули замордованих голодом хвилиною мовчання.

Також для юнацької аудиторії було розгорнуто відкритий перегляд літератури"Нехай не згасне пам'яті свіча".Перед студентами виступила зі змістовним  оглядом представлених видань бібліотекар Лисенко Н.О. 

На завершення заходу студенти переглянули відео - ролик "Ти приніс мені яблуко.."із зазначеною датою проведення акції " Свічка пам'яті" 24 листопада 2018 року о 14 :30.

Єрмакова Л.М.,зав.бібліотекою №1.

Завжди     пам’ятати :  Розстріляне Відродження.

«Розстріляні та замордовані : історії життя геніальних українців, яких вбив сталінський режим» - під такою назвою  пройшла історично – літературна Година,приурочена до днів чергової річниці розстрілу української інтелігенції у Сандармосі,що на Соловках,а також в Биківні.

        Пом’янути невинно вбитих українських письменників до Читального залу Заводської міської бібліотеки №1  завітали учні 10-х та 11-х класів двох загальноосвітніх шкіл міста разом зі своїми керівниками : Голінченко Л.П.,Мороз С.С.,Чабак Н.О..

        Зі змістовною розповіддю про долі представників Розстріляного Відродження виступила секретар Заводської міськради Мащенко Лариса Олександрівна. Зокрема,вона детально зупинилась на візиті Миколи Хвильового  до нашого цукрозаводу та його подорожі по Лохвиччині, де він разом з друзями зіштовхнувся з проявами Голодомору.

        Вона назвала страшну цифру  розстріляних  1 – 3 листопада 1937 року у Сандармосі українських інтелектуалів(адже там окрім письменників були й інші митці),а саме  - 1100. Розстріл було приурочено до 20-ої річниці  жовтневої революції.

       Далі розповідь продовжили бібліотекарі Заводської бібліотеки Єрмакова Л.М,Лисенко Н.О. та Матяш А.В.Зокрема, у  ході заходу вони розповіли про те,як завдяки поступкам уряду для селян та намаганням Рад завоювати ширшу підтримку серед неросійських народів у 20-ті роки впевненість українців у власних силах, їхні прагнення переживали гідне подиву відродження, і цей період часто вважають золотим віком українців під владою Рад.  Адже швидка українізація освіти сприяла зростанню загальних настроїв національного оптимізму, що їх уловив письменник Борис Антоненко-Давидович: «У марші мільйонів на шляху до української школи» він вбачав «вогонь великого відродження», а українська мова перестала бути романтичною й малозрозумілою ідеєю - фікс крихітної групки інтелігенції чи ознакою відсталого селянства. Натомість вона перетворювалася на основний засіб спілкування й самовираження суспільства, що модернізувалося. Станом на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників.

       Коли Комунiстична партiя СРСР зрозумiла свою поразку, вона почала дiяти забороненими методами: репресiями, замовчуванням, нищiвною критикою, арештами, розстрiлами. Перед письменниками стояв вибiр: самогубство (Хвильовий), репресiї i концтабори (Б. Антонечко-Давидович, Остап Вишня), замовчування (I. Багряний, В. Домонтович), емiграцiя (В. Винниченко, Є. Маланюк), або писання програмових творiв на уславлення партiї (П. Тичина, М. Бажан). Бiльшiсть митцiв була репресована i розстрiляна.

      Воєнно - комуністичний наступ 30-х років, що прийшов на зміну українському відродженню 20-х років, відзначався крайньою ідеологізацією в усіх сферах життя суспільства, суворим контролем за діяльністю високоінтелектуальних осіб, діячів культури та мистецтва, забороною різних релігійних течій, руйнуванням храмів, відкиданням тих напрямів суспільної, історичної, філософської думки, що виходили за рамки ідеологічних догм, переслідування інакомислячих,які й стали «Розстрiляним Вiдродженням" в українськiй лiтературi  20 – 30 - х років.

        Що ж визначало творчi шукання новiтньої елiти й тематику її творчостi? Головними складниками її свiтогляду був бунт, самостiйнiсть мислення та щира вiра у власнi iдеали. В бiльшостi своїй це були iнтелектуали, якi робили ставку на особистiсть, а не на масу. За їх зовнiшньою "радянськiстю" ховалися глибокi пошуки й запити.

      З майже 300 українських письменників, які працювали 30-х роках, живими лишилося тільки 36. Лише 7 із них померли своєю смертю. За одне десятиліття було знищено 80% української творчої інтелігенції, серед них багато письменників.

         3 листопада 1937 року «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення в урочищі Сандармох  за вироком Трійки розстріляний Лесь Курбас. У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних того ж 3 листопада також були Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції — цвіту української нації. Цей день став кульмінацією дій радянського репресивного режиму.

           Далі учням запропонували до перегляду Презентацію під назвою «Розстріляне Відродження»,де містилася розповідь про життєвий і творчий шлях Михайля Семенка,Леся Курбаса,Миколи Куліша,Валер’яна Підмогильного,Миколи Хвильового,Михайла Драй-Хмари,Миколи Зерова,Євгена Плужника.

       Деякі з письменників, котрим пощастило вижити (П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, П. Панч, Ю. Яновський та ін.), змушені були пристосовуватися до нових умов, ставати на шлях конформізму. Цьому процесові активно сприяли різні творчі спілки (письменників, композиторів, художників), організовані у середині 30 - х років. Фраза «національна за формою і соціальна за змістом культура» мала прикрити нав'язування ідеологічних стандартів, де національному відводилася тільки роль декоруму. Усе це негативно позначилось на культурі, літературі та мистецтві, руйнувало творчий потенціал народу, збіднювало його духовне життя.

     Більшість жертв сталінського терору були реабілітовані в кінці 1950 років, проте їхні твори залишалися під забороною в Радянському Союзі.

     Для учасників заходу  бібліотекар Лисенко Н.О. прочитала бібліографічний огляд під назвою «Із забуття в безсмертя: митці «Розстріляного Відродження» та запропонувала бесіду біля однойменного відкритого перегляду літератури.

     На завершення Години учасникам заходу запропонували до перегляду та прослуховування відеоролик з піснею «Квітка – душа» у виконанні Вероніки Морської.  Хай ця пісня , виконана талановитою дівчинкою надихає, попри всі сумні спогади,до нових звершень і відродження українського духу. У ході міроприємства прозвучали класичні твори Баха та Бетховена.