Днями в Україні відзначалася річниця Революції на граніті.Дот уваги користувачів було запропоновано історичні довідку під назвою "Революція на граніті.Перший майдан".

               Людська пам'ять робить іноді дуже дивні справи,запам'ятовуючи незначні і непримітні на перший погляд речі,відкладаючи їх потім на невизначений час і без всякої,здавалося б надії,на майбутнє згадування. Але ж...б'є в небесах людської самосвідомості якийсь невідомий годинник і,раптом ,до тебе приходить розповідь чи то,пак,якась замітка,яка починає непокоїти,примушуючи весь час про неї думати. Такою заміткою стала для мене розповідь знайомого художника про свого дядька та про його долю.Буває так,іноді,що в звичайній розмові з людиною можна почути дуже глибокі речі.Та досить про  рефлексії.

                ...Отож,повертаючись зі школи, Надійка часто зустрічала в центрі села дуже непримітного сивого чоловіка.Саме своєю отією непримітністю,непоказністю він звертав на себе її увагу.Лише уважний погляд,якісь сумні і дивні сріблясті очі,як і сивина на голові.Не знючи хто він, завжди віталася за давнім селянським  звичаєм.Якось не було прийнято у дітей розпитувати у батьків за старших,то так і не  дізналася хто він.Лише чомусь у пам'яті накріпко відклалося.А незабаром його десь не стало.То і зовсім випав з виду.І невідомо було їй,що через десятиліття дійде до неї розповідь про того чоловіка.
                              Це село забігло та й сховалося за перелісками далеко в степу і ,щоб погостювати або похрамувати,селянам із сусідніх поселень слід було рушати на своїх возах зранку,а як пообіді то годі було й забиватись в таку далечінь,бо можна було зустріти вовків,які водилися по яругах.Але така віддаленість сприяла тому,що Степовий Хутір(а так приблизно звалося це село) став по-тихеньку багатіти,адже не всяка лиха людина могла до нього добратися.І,навіть, не багаті сім'ї мали достаток і в домі і в полі. А  сім'ї на ті часи були величенькі: і по п'ятеро, і по шестеро,а як коли,то і по десятеро дітей ростили батьки.
...Сім'я Копайгор була на ті часи не такою вже і великою - всього п'ятеро синів: Петро з Василем ,і Степан з Івасем,і Грицько - найменший з усіх та іхні батьки Сидір та Килина. Жили собі,працювали зранку до вечора,раділи свїм синам.та вчили їх життю.Але так сталося,що Сидір помер,а за ним швидко пішла і Килина.Зосталися хлопці самі господарями в садибі.За старшого зостався Петро,який і почав з братами лад давати і в полі і вдома.А що хлопці не були ще одруженими,то вдавалося їм не все.Ось Василь і почав упадати за красунею Прісиною,яка до того ж була ще із багатих наречених. А відповідала вона взаємністю русявому і роботящому парубку.І пробігла поміж  Копайгор чорна кішка заздрощів старшого Петра до молодшого брата,який "опередив" його.Заздрощі -  недобра річ,але ніхто не чекав лиха!А воно таки прийшло одного осіннього  вечора,коли Василь повернувся з побачення та підсів за стіл до братів,які вечеряли печеною картоплею.Хлопець і собі потягнувся до чавунця та взяв картоплину.Аж тут старший брат Петро з усієї сили вдарив його по руці "Що ж це ти до багатої ходиш,а нашою картоплею вечеряєш?" Хлопці звелися до бійки і старший брат зо всього зла штуронув Василя,який падаючи ударився об одвірок і на місці помер..
...Неначе блискавка ударила в оселю Копайгор.Петра заарештували і надовго посадили у в'язницю,Івась з великого горя вирішив податися на заробітки і як менші брати не просили  - залишитися у тому домі не зміг.А шкода!бо і він завдав братам великого жалю,пішовши з дому і так навіки і не повернувшись.Чи то загинув де,а чи,може, навіки одвернувся од свого роду і прижився десь у далеких-далеких землях.
 От і лишилися вони удвох - Степан та Грицько,як осколки від колишньої сім'ї. Обидва хлопці були не такі примітні,як старші,але ж які роботящі.Працювали не дивлячись на малий ще вік,бо Степанові було п'ятнадцять,а Гриші лише одинадцять років,у місцевій артілі з ранку до ночі за польову кашу та окраєць хліба ввечері.Йшла біда за бідою,прийшла голодівка і в Степовий Хутір.Як оскаженілі ганяли селом активісти витрушуючи у селян зерно і запаси їжі на зиму,не гребували й одягом. Але якось сталося,що цих двох сиріт не зайняли,мабуть,через їх малолітство,ну що ті діти собі надбають,мовляв, і так тихенько помруть. Але старший Степанко таки примудрився трохи приховати кукурудзи та картоплі і якогось зерна (дядина підказала,а сама таки з голоду і померла тії страшнющої зими).Палили  в печі бур'яни з городу,всяке гілля з дерева,що його збивав вітер та ходили в ліс по дрова і це було найтяжче - запрігшись в санчата волокти на собі гілляки,адже сили були ще дитячими.Протопивши піч у ній і ночували,коли спадав жар.
                         

Святкуємо в кав'ярні "Надія"

             30 вересня бібліотекарі та бібліотеки відзначили своє професійне свято - День бібліотек.У цей день у православній традиції - ще і день пам'яті Віри,Надії,Любові та їх матері Софії.Отже, для тих,хто носить ім'я цих святих, воно є подвійним.А таких у нашому колективі налічується декілька.
           Розпочалося святкування у Лохвицькій районній бібліотеці,де працівників привітали представники районної держадміністрації,райвідділу освіти ,адвокат О.Панченко (давній друг бібліотеки) , Міський Голова Лохвиці О.Демчук, представник народного депутата
Т. Кутового. Було  вручено  Грамоти та квіти бібліотекарям.
          Далі свято перемістилося в с.Токарі,де у місцевій сільській кав'ярні "Надія" бібліотекарі  весело та невимушено вітали один одного,співали народних пісень та пригощалися різними стравами. Ведучі свята Краснолуцька Любов(господиня свята,адже завідує Токарівською сільською бібліотекою).та Матяш Антоніна провели для своїх колег різноманітні конкурси та сценки.Були там,навіть, славнозвісні кумасі Параска та Палажка(їх зіграли бібліотекарі Світлана Хоменко та Наталія Потапенко),які також привітали учасників свята.
              Для бібліотекарів провели жартівливу церемонію нагородження званнями під назвою "Бібліотріумф".Звання "Пані Старожил"одержала Наталія Потапенко,"Пані Салага" - Олена Петрич,"Пані Красуня"- Наталя Юхно,"Пані Безпосередність"- Тетяна Лихно,"Пані Пластика" - Ніна Юхно,"Пані Невгамовність" - Пересада Людмила,"Пані Гумористка" - Тетяна Сімоненко,"Пані Психолог" - Валентина Ужвій","Пані Україночка" - Алла Ралко,"Пані Досконалість" - Катерина Бурлей,"Пані Усмішка" - Катерина Шуст,"Пані Ремонт" - Валентина Буравльова,"Пані Капітан" - Людмила Пономаренко,директор районної бібліотеки (відсутня з поважних причин).