Вважаю,що єдина можливість уникнути участі у всезагальному процесі розрухи,розвалу,збанкрутіння  це - прийняти участь у розбудові,відновленні,реставрації тих же будинків культури,бібліотек,спортзалів,Храмів. І не важливо чи вмієте ви щось чи ні,важливим є бажання створювати нове, тоді і вміння прийде.Це можуть бути живописні картини, ікони, вишивки, поробки з ужиткового мистецтва та багато чого іншого ... Пора зупинити сам процес розпаду всіма можливими і неможливими способами,бо далі виникне загроза хаосу.

Речитатив в стилі реп до Дня бібліотек для флешмобу(продовження).

Тож добре подумай і не спіши..
Не спіши - в алкогольний дурман,
Не спіши- в опіумний обман,
Не спіши - марнувати дні..

Радій життю,книгу люби,
Кохай,хвилюйся і живи!

Бібліотека - це дивосвіт,
Бібліотека - це море безкрайнєє книг,
І щастя яке,що можеш поринути в них!

Бібліотека - це скарбниця всіх багатств людського духу,
Бери скарби,бери й добром плати!

Сьогодні особливий день для тих
Хто любить книгу й поріднився з нею.
Сьогодні свято - День бібліотек,
Хай сяє нам щасливою зорею!

Шановні колеги,сподіваюся,що комусь трішки сподобається і пригодиться. Л.Єрмакова.
       

            

Речитатив до Дня бібліотек в стилі реп для флешмобу.

Бібліотека - це храм книги і про це знають всі!      

  Бібліотека - територія творчості..

 Бібліотека - це місце,де людина з умом може провести час,

 Бібліотека - це свято кожного дня!

 

Бібліотекарі - особливі і талановиті люди,

Творять затишок там,де важко.

Вони - дбайливі господині,поетеси,художниці,берегині!

 

Тягнися до світла -

Бо там благодать!

Пітьма не відступить

Не забравши душі!           (продовження далі)

 



«Краєзнавча палітра Лохвиччини».

м. Червонозаводське,2013 рік.

І. Історичні відомості про заснування м. Червонозаводського.

Заснування м. Червонозаводського.

    Невідомо, чи так уже й багато знайдеться міст, заснованих як  наше Червонозаводське. А історія його утворення  виділяється тим , що розпочалося воно із … побудови заводу. Саме так, у 1928 році посеред широкого степу, де вітри гралися з полинами, і було закладено цукрозавод, а побіля нього робітниче селище. З’їжджалися сюди молодь і молоді сім’ї з навколишніх сіл та районів, щоб звитяжною працею у дуже короткі терміни (менше року) збудувати майбутній гігант цукрової галузі.

     Рік закладання 1928 – й  говорить про те , що місто насправді ще дуже молоде й  історія його тільки розпочинає писатися.

   Першою письмовою згадкою про нього можна назвати дату 4 вересня 1928 року. Тоді за рішенням Уряду розпочалося будівництво найбільшого в СРСР цукрозаводу. У п’ятирічному плані розвитку СРСР від 4 вересня згадується про закладання чотирьох цукрозаводів на території держави, з поміж них згадується і про побудову «…Лохвицького сахарного завода по роменскому округу Лохвицького района» на Україні.

    У краєзнавчому фонді нашої бібліотеки знаходиться папка «Строительство Лохвицкого сахарного завода им. Сталина  4/ІХ – 8/Х 1929 года». Папка містить  документ  під назвою «Приказ  Правления Сахаротреста  по сахарной промышленности СССР № 108» від13 листопада 1929 року. У цьому документі міститься інформація про те , що «… Постройка завода закончена. По инициативе  рабочих и местных партийных и общественных организаций завод назван именем Сталина.»

  У документі також зазначається,що «… рабочие жилища обеспечены всеми видами городского   благоустройства ( теплофикация для отопления, водопровод, канализация и электроосвищение)…» Окрім середньої  школи, клубу, парку культури, медпункту «… организуется молочная  ферма, птицеводство, свинарство, пчеловодство  и коллективный сад и огород , таким образом, полностью революционизирован быт рабочего и заложено все для того , чтобы получить культурного человека для социалистического общества». Отже, виникло квітуче робітниче  селище – сад  з широкими, рівними вулицями, бараками, будиночками  робітників,адмінбудовами.

     Правда, дехто вважає, що із заснуванням міста відбулося друге народження цих земель (колектив авторів книги «Місто над Сулою». – Полтава, 2006). Так, дійсно багато скіфських курганів  є  коло наших поселень.Вони свідчать, що тут селилися племена скіфів з давніх – давен. Ці кургани є деталлю місцевого пейзажу – в полях понад трасою Київ – Полтава, що проходить  побіля Червонозаводського.

   У місті проходили археологічні пошуки, віднайдені матеріали свідчать,що люди тут жили з незапам’ятних часів. Так працівник  Лохвицького краєзнавчого музею П. А. Гребінник разом з іншими археологами з академії наук України розкопали по  вулиці Червоноармійській  аж 20 поховань Черняхівського періоду(ІІ – ІV ст.н. е.) - з яких 7 здійснено шляхом  трупоспалення. Знайдено глиняний посуд того періоду, бронзовий  наконечник до стріли, похоронні урни, бронзові жіночі прикраси.

      Але повернімося  в  наші  дні…

      Місто не оминули всі події  часів минулого століття , зазнавало воно і злетів, і воєнної розрухи, і голодоморів, і відбудови з руїн війни 1941 – 1945 р.р.

    1941 – го , коли спалахнула Велика Вітчизняна війна, багато робітників  пішло в армію , ті що лишилися, працювали на фронт. Коли фашисти наблизилися до Полтавщини,цукрозавод  було демонтовано і вивезено у глибокий тил. Поїхало в евакуацію і багато робітників.

    12 вересня 1941 року фашисти увірвалися в селище і вже взимку 1941 – 1942 р.р. було створено підпільну групу з місцевих жителів та воїнів, які потрапили в оточення. Їх керівниками були М. І. Гаркавенко – механік  Лохвицького  цукрокомбінату  та  Н. А. Ольтеціан  - працівник наркомату зв’язку СРСР. До  групи входили  інженер О.Т. Кузнєцов , танкіст В. Кульбаба, ст. лейтенант В. Зайченко , І. Стріха , М. Рубанцев та ін.

     При активній підтримці населення  підпільники зривали заходи окупаційних  властей щодо відновлення роботи промислових підприємств.

      Влітку 1942 року  Червонозаводська підпільна група об’єдналася з Гирявоїсківською. У квітні 1943 року налагоджено регулярні зв’язки з партизанським загоном  «Сокіл»,який діяв  на території  Лохвиччини. Тоді ж було створено партизанську диверсійну групу на чолі з М. С. Кукленком. Народні месники руйнували колії на   лініях Андріяшівка  - Сенча, Їсківці – Сталінська цукроварня. Партизан  О. К. Аронський м пустив під укіс ешелон  з солдатами ворога.

    Лікарі А. О. Руденко, І. Л. Дадачко, М. П. Герасимов, К. С. Великанов врятували від фашиського рабства багатьох юнаків і дівчат, видаючи їм довідки про поганий стан здоров’я. Ці лікарі підтримували і тісний зв’язок з підпільниками.

        Коли почала наступати Червона армія , підпільники надавали їй активну допомогу.   О. Кузнецов, Г. Сердюк, В. Ус, будучи членами підпілля, розміновували німецькі склади з боєприпасами у лісі біля Гирявих  Їсківців, міст через річку Сулу. Нажаль , патріоти не встигли врятувати селище, яке німці, відступаючи, підірвали. Це був вокзал,промислові  підприємства, житлові будинки.

     Сталінка – нині Черванозаводське –було визволено від німецьких окупантів 12 вересня 1943 року, а вже 14 вересня  його жителі почали розбирати руїну. Перемога дісталася великою ціною, з війни не повернулося 183 земляки. Люди збирали все , могло стати в нагоді для відновлення  заводів та ін. будівель, крихта за крихтою. Більшість заводів вже до кінця війни давали продукцію. Восени 1945 року  став  до  ладу і цукрокомбінат. Потужність заводу невпинно зростала і в 1949 році досягла довоєнного рівня. Група інженерно – технічних працівників  у складі  А. П. Пономаренка ( майбутнього  головного інженера заводу) ,       Л. Бачинського  та ін.. Здійснила комплексну механізацію подачі і сортування вугілля, невдовзі було сконструйовано  башту , яка навантажувала жом у вагони. Все це підвищувало  ефективність роботи цукрозаводу.

    У 60 – х – 90 –х р.р. минулого століття  Червонозаводське  було процвітаючим містом, в осерді його успіху знаходився цукрокомбінат – найбільший у Європі. З його конвеєрів  цукор  - пісок  відправлявся в інші області України,Росію,Казахстан,Єгипет,Йємен,Монголію,Сомалі  та ін.. країни.

  Серед  п’яти  спиртових підприємств області Лохвицький спирт комбінат був одним з провідних у своїй галузі. Його потужність сягала 11 тис. дал. на добу. Супутні продукти його   виробництва – хлібопекарські дріжджі, вуглекислота, медпрепарат ацедин – пексин вироблялася на відходах  цукрокомбінату(меляси).Промислові  підприємства Червонозаводського : спиртокомбінат, завод кормових дріжджів,молокозавод, комбікормовий завод, хлібозавод та ін. – щороку  давали  країні  на  мільйон крб. цукру, хлібопекарських та кормових дріжджів, масла, сиру,спирту, ефіру, гліцерину,термометрів, різного лабораторного  обладнання, лікувальних препаратів. Було чим пишатися!

        У 1977 році селище    Червонозаводське  отримало статус  міста районного підпорядкування.

        У 1986 році Указом Президії ВР України  с .Брисі  було введено в межі  Червонозаводського.

         Але знову зробимо екскурс в минуле тому,що тема,яку буде піднято,заслуговує на увагу.

     Сумнозвісні  голодомори 1932 – 33 р.р. та 1947 – го року  увійшли в історію міста траурною  стрічкою. Багато є переказів про  поневіряння  і злидні людей в ті роки. Але слід зазначити, що цукрозавод був тією рятівною  соломиною , що подарувала життя багатьом  людям та їх сім’ям. Сюди їхали працювати, рятуючись від голодної смерті.  Врятували  своє життя і робітники, що вже працювали тут раніше.

        За переказом нині покійної Баки Анастасії Андріївни, що пропрацювала бухгалтером  на цукрозаводі багато років, у «…селищі було дві їдальні. Одна біля заводу, а друга у селі  Вишневе , що належало заводу. Два рази на день робітники одержували миску юшки і шматок справжнього хліба, який можна було сховати за пазухою і принести  в  сім’ю… То так і вижили».  Йшов 1933 – й .

    Існує ще один переказ  Карбан  Галини Семенівни,теж  нині  покійної , про те , як у Сталінку на декількох возах приїхали люди,щоб влаштуватись на роботу. Сталося так,що добралися аж на вечір і мусили на возах переночувати.На ранок на тих возах були вже померлі від голоду,а решта через  силу піднявшись, пішла на цукрозавод і влаштувалась на працю. Таким  чином  виживши, вони і розповіли свою сумну історію. І сталося це 1947 року.

      Але особливим трагізмом вирізнилися події  голодомору 1933 року у селі Брисі,що тепер є мікрорайоном  Червонозаводського.За переказами на  кладовищі цього села  було  вирито рів,до якого  йшли помирати цілі сім’ї,взявшись одне за одного. Сівши  на  краю  рову,вони  один  по одному падали вниз,помираючи.

        Ще один переказ з цього села   оповідає,як  одна  з  рідних  сестер  заховала  рештки  їжі  від  іншої ,таким жорстоким  чином  врятувавши  від  голодної  смерті  себе і  двох  круглих сиріт – онуків, батьків  яких забрала Велика Вітчизняна війна .Інша  ж  сестра померла від голоду.І знову все це відбулося у 1947 році.

          Ці трагічні події вимагають серйозного дослідження,оскільки офіційні джерела  називають лише  Бондаря Миколу  із сім’єю з п’яти чоловік   та Пестун – сім’я з шести  чоловік .Насправді  ж жертв  було набагато більше.

           Cучасні  ринкові   умови  стали  випробуванням для всіх  підприємств міста. На початку  не витримав  ринкової конкуренції  один з першостворених ще в 30 – ті  роки  молокозавод. Не   стало в Червонозаводському і заводу кормових дріжджів, який  був побудовано  у 1978 році.  Вже  у 1996 році у зв’язку з реорганізацією, підприємства набуває статусу «Товариства  Агро Сервіс».

       Не  стало ровесника  молокозаводу – МТС. Його сусід «Райагропостач» займається лише наданням послуг населенню грузовим автотранспортом.

      Не стало на території міста і солідної організації – міжрайбази, що обслуговувала Лохвицький,Чорнухинський і Гадяцький райони.

     Чорнухинський комплекс по відгодівлі ВРХ( колись відгодовувалось 3 тисячі голів), який знаходився на землях цукрокомбінату, було зруйновано, переорано, залишився лише адмінкорпус.                      Нинішній  час є складним у житті  Лохвицького спирт комбінату, який на даний час не випускає  продукції.

    Приладобудівний завод працює, але з перебоями.

       В складному становищі знаходиться і сам цукрозавод, який так і не зумів переорієнтуватися на нові умови. Нинішнього – 2013 року матиме 85 – річний ювілей з дня свого заснування.

     Але попри всі складнощі   жителі міста, а це робітники , службовці, юнацтво, підростаюче покоління, залишаються працьовитими, мужніми, талановитими і оптимістичними.

ІІ. З історії культурного життя міста.

         Поряд із побудовою цукрозаводу у 1929 році було зведено і заводський клуб. Цього ж року він і запрацював. Нині це одна з найгарніших будівель  міста.

     Першим  колективом заводського клубу був духовий оркестр на чолі з керівником І. Сєровим.

     У 1931 році в заводському клубі було створено масовий театр – трупа в кількості 40 осіб, робітників цукрозаводу, трупою керував Куліков – Чаплинський. Глядач побачив на сцені клубу різнопланові за жанром вистави. Репертуар театру крокував на рівні з обласним театром.

        В роки війни фашистські загарбники зруйнували будівлю клубу. Але жителі міста відбудовуючи завод, відбудували і клуб.На відбудові цього культурного закладу особливі зусилля і майстерність проявив незабутній майстер технічної творчості,малюнка і скульптури  В.Д.Тимонюк.Завдяки його зусиллям міський будинок культури має такий ошатний і вишуканий вигляд.

           У післявоєнні роки театр продовжував свою роботу.

          У 1947 році за ініціативи В.Д.Тимонюка було створено бібліотеку для робітників цукрозаводу з невеликим,як для початку,книжковим фондом у 1тисячу книг.Особисто В.Д. Тимонюк збирав книги з усіх можливих джерел – подарунків жителів селища,книжкових магазинів,баз та інших бібліотек по обміну.У 80-ті роки минулого століття фонд різних видань нараховував близько 25 тис.екземплярів. Нажаль,бібліотеку зберегти не вдалося.Її настигла доля більшості профспілкових бібліотек країни. Після реорганізації значну частину зібрання влила до свого документного  фонду  Червонозаводська  міська  бібліотека  №1.

       З 1956 року  впродовж півстоліття  духовим оркестром керував талановитий музикант,лауреат ІІ Всесоюзного фестивалю народної творчості ,Почесний громадянин міста В.В.Глушков.

       У післявоєнні роки в клубі було створено  хоровий колектив.З 1953 року протягом чотирьох десятиліть хором «Явір» керував кавалер ордена «Знак Пошани»,заслужений працівник культури М.П.Гринь.

         Хореографічний колектив «Пролісок» було створено у 1951 році.З 1957 року його керівником був талановитий хореограф І.Г.Бойко.У 1967 році колектив одержав звання Народного.

       У  1971 році Народний ансамбль «Пролісок» їздив на гастролі в Болгарію.

          Інший Народний театрально – вокально – хореографічний колектив «Веселка» зріс  серед  аматорів  спиртокомбінату  у  1995 році  під керівництвом С.А.Рибальської.

         «Веселий вулик» - ще один вокально – хореографічний колектив,що складається з аматорів сцени від поважного віку і до дітей  - школярів. 2010 року  самодіяльні артисти цього колективу їздили на гастролі в Польщу.

 

ІІІ. Культурне життя сьогодення(поети,письменники,народні умільці та ін.)

        Місто  Червонозаводське багате на обдарованих  людей:поетів,письменників,художників .У  книзі «Місто над Сулою» під  редакцією М.Сови,що вийшла  у м. Полтаві  2006 року,названо  багато імен творчих людей  нашого  міста. Я  ж  хочу  зупинитися  на  тих,хто  народився в м. Червонозаводському.

   ТАРАНІШИНА ТЕТЯНА  народилася у м. Червонозаводському  1963  року.Після  закінчення школи навчалася  в Київському технологічному інституті харчової промисловості.Нині викладає спецдисципліни  у ПТУ №32.Написала вірш «Місто заповітне»,який присвячено Червонозаводському та ін. поезії. Зробила ряд живописних робіт на біблійну тематику.

    ДРОБ’ЯЗКО ОЛЕКСАНДР народився  теж  у 1963 році в нашому місті.Має вищу педагогічну освіту.Поет,який написав вірші «Дівоча краса», «Україна», «Дума про вербу і калину» та ін.

    КРИВЧУН ІГОР теж уродженець  Червонозаводсьеого,народився 1961 року.Музикант,поет.Музикою займається з 1972 року.Працював у кількох філармоніях Російської федерації,в гурті «Фестиваль» Ігоря Саруханова,а також у звукозаписних студіях «Мелодія»,»Рекордс – 1».Був учасником культурного обслуговування будівників БАМу,молодіжного фестивалю в Москві(1985 ),міжнародного  рок – фестивалю 1990 року в м.Сопоті(Польша).Нагороджений урядовими відзнаками,нині займається власною творчістю.Написав пісні «Пожеланье» та «Мир без тебя» на власні слова і музику,а також пісню «Баллада  АТ» на слова В.Кощий та власну музику.

    РУЖЕНЦЕВ ОЛЕКСАНДР народився 1953 року в селищі Сталінка(нині Червонозаводське),закінчив Лохвицький технікум харчової промисловості,навчався в Київському технологічному інституті харчової промисловості.Працював на виробництві. З  1993р. -  в  журналістиці,кореспондент,завідуючий відділом.Живе в м.Києві. Написав ряд поезій : «Нам выпало время такое», «Я піду до Сули», «У могилы отца», «Не пойте об американском рае» та ін.

      Прикрашають рідне місто  своїми талантами і народні умільці.Це :

        Логвиненко Андрій,скульптор;

        Михайлець Андрій,столяр,скульптор по дереву;

        Луценко Любов,вишивальниця;,

        Фисун Любов,живописець,ліплення з солоного тіста;

         Гребенюк Валентина,живописець ;

   Цей список далеко не повний,адже таланти в місті продовжують розвиватися.

    На даний час місто переживає не найкращі свої часи,тому що  світова криза не оминула його виробничі потужності,але завжди живою є надія на краще. Сподіваюся,що вона збудеться!

Любов   Єрмакова,завідуюча    Червонозаводською                                      міською бібліотекою №1.