Завжди     пам’ятати :  Розстріляне Відродження.

«Розстріляні та замордовані : історії життя геніальних українців, яких вбив сталінський режим» - під такою назвою  пройшла історично – літературна Година,приурочена до днів чергової річниці розстрілу української інтелігенції у Сандармосі,що на Соловках,а також в Биківні.

        Пом’янути невинно вбитих українських письменників до Читального залу Заводської міської бібліотеки №1  завітали учні 10-х та 11-х класів двох загальноосвітніх шкіл міста разом зі своїми керівниками : Голінченко Л.П.,Мороз С.С.,Чабак Н.О..

        Зі змістовною розповіддю про долі представників Розстріляного Відродження виступила секретар Заводської міськради Мащенко Лариса Олександрівна. Зокрема,вона детально зупинилась на візиті Миколи Хвильового  до нашого цукрозаводу та його подорожі по Лохвиччині, де він разом з друзями зіштовхнувся з проявами Голодомору.

        Вона назвала страшну цифру  розстріляних  1 – 3 листопада 1937 року у Сандармосі українських інтелектуалів(адже там окрім письменників були й інші митці),а саме  - 1100. Розстріл було приурочено до 20-ої річниці  жовтневої революції.

       Далі розповідь продовжили бібліотекарі Заводської бібліотеки Єрмакова Л.М,Лисенко Н.О. та Матяш А.В.Зокрема, у  ході заходу вони розповіли про те,як завдяки поступкам уряду для селян та намаганням Рад завоювати ширшу підтримку серед неросійських народів у 20-ті роки впевненість українців у власних силах, їхні прагнення переживали гідне подиву відродження, і цей період часто вважають золотим віком українців під владою Рад.  Адже швидка українізація освіти сприяла зростанню загальних настроїв національного оптимізму, що їх уловив письменник Борис Антоненко-Давидович: «У марші мільйонів на шляху до української школи» він вбачав «вогонь великого відродження», а українська мова перестала бути романтичною й малозрозумілою ідеєю - фікс крихітної групки інтелігенції чи ознакою відсталого селянства. Натомість вона перетворювалася на основний засіб спілкування й самовираження суспільства, що модернізувалося. Станом на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників.

       Коли Комунiстична партiя СРСР зрозумiла свою поразку, вона почала дiяти забороненими методами: репресiями, замовчуванням, нищiвною критикою, арештами, розстрiлами. Перед письменниками стояв вибiр: самогубство (Хвильовий), репресiї i концтабори (Б. Антонечко-Давидович, Остап Вишня), замовчування (I. Багряний, В. Домонтович), емiграцiя (В. Винниченко, Є. Маланюк), або писання програмових творiв на уславлення партiї (П. Тичина, М. Бажан). Бiльшiсть митцiв була репресована i розстрiляна.

      Воєнно - комуністичний наступ 30-х років, що прийшов на зміну українському відродженню 20-х років, відзначався крайньою ідеологізацією в усіх сферах життя суспільства, суворим контролем за діяльністю високоінтелектуальних осіб, діячів культури та мистецтва, забороною різних релігійних течій, руйнуванням храмів, відкиданням тих напрямів суспільної, історичної, філософської думки, що виходили за рамки ідеологічних догм, переслідування інакомислячих,які й стали «Розстрiляним Вiдродженням" в українськiй лiтературi  20 – 30 - х років.

        Що ж визначало творчi шукання новiтньої елiти й тематику її творчостi? Головними складниками її свiтогляду був бунт, самостiйнiсть мислення та щира вiра у власнi iдеали. В бiльшостi своїй це були iнтелектуали, якi робили ставку на особистiсть, а не на масу. За їх зовнiшньою "радянськiстю" ховалися глибокi пошуки й запити.

      З майже 300 українських письменників, які працювали 30-х роках, живими лишилося тільки 36. Лише 7 із них померли своєю смертю. За одне десятиліття було знищено 80% української творчої інтелігенції, серед них багато письменників.

         3 листопада 1937 року «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення в урочищі Сандармох  за вироком Трійки розстріляний Лесь Курбас. У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних того ж 3 листопада також були Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції — цвіту української нації. Цей день став кульмінацією дій радянського репресивного режиму.

           Далі учням запропонували до перегляду Презентацію під назвою «Розстріляне Відродження»,де містилася розповідь про життєвий і творчий шлях Михайля Семенка,Леся Курбаса,Миколи Куліша,Валер’яна Підмогильного,Миколи Хвильового,Михайла Драй-Хмари,Миколи Зерова,Євгена Плужника.

       Деякі з письменників, котрим пощастило вижити (П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, П. Панч, Ю. Яновський та ін.), змушені були пристосовуватися до нових умов, ставати на шлях конформізму. Цьому процесові активно сприяли різні творчі спілки (письменників, композиторів, художників), організовані у середині 30 - х років. Фраза «національна за формою і соціальна за змістом культура» мала прикрити нав'язування ідеологічних стандартів, де національному відводилася тільки роль декоруму. Усе це негативно позначилось на культурі, літературі та мистецтві, руйнувало творчий потенціал народу, збіднювало його духовне життя.

     Більшість жертв сталінського терору були реабілітовані в кінці 1950 років, проте їхні твори залишалися під забороною в Радянському Союзі.

     Для учасників заходу  бібліотекар Лисенко Н.О. прочитала бібліографічний огляд під назвою «Із забуття в безсмертя: митці «Розстріляного Відродження» та запропонувала бесіду біля однойменного відкритого перегляду літератури.

     На завершення Години учасникам заходу запропонували до перегляду та прослуховування відеоролик з піснею «Квітка – душа» у виконанні Вероніки Морської.  Хай ця пісня , виконана талановитою дівчинкою надихає, попри всі сумні спогади,до нових звершень і відродження українського духу. У ході міроприємства прозвучали класичні твори Баха та Бетховена.