«Як на снігу червоний жар калини,п’янила
ниви кров їх чиста»
29 січня 2018 року виповнилося 100 років, як українські студенти-вояки у бою під Крутами ціною власного життя зупинили переважаючого за чисельністю та озброєнням ворога – більшовицьку армію, яка фактично наступала на українську державність. Серед 70-100 загиблих українських воїнів – 37–39 вбитих у бою та розстріляних приблизно 30 студентів i гімназистів.
Бій під Крутами затримав наступ противника на Київ на чотири дні, що дало можливість українській делегації підписати Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність.
В пам’ять про цю сумну і водночас героїчну дату Заводська міська бібліотека №1 провела Історичний Вечір пам’яті під однойменною назвою для студентів І–го курсу гр.Т-14Б та гр.Т-11Б на чолі з їх викладачами та керівниками Таранською А.А.,Продченко О.М.,Ніколаєнко А.В. з Лохвицького механіко – технологічного коледжу ПДАА.
В читальному залі бібліотеки було розміщено перегляд літератури «Крути: уроки минулого». Прозвучали пісні у виконанні П.Дворського «Впав на землю січневий мороз» та «Балада про Крути».
В ході вечора бібліотекарі запропонували студентам презентацію під назвою «ГЕРОЇ КРУТ – ДЛЯ НАЩАДКІВ ВЗІРЕЦЬ»,присвячену 100 – річчю вшанування пам’яті юнаків, які героїчно загинули у бою під Крутами 29 січня 1918 року.
...Нема любові понад ту,що окропила кров’ю Крути,
І ту гарячу кров святу повік Вкраїні не забути .
Саме ці рядки якнайповніше передають почуття присутніх на вечорі.
У бою під Крутами полягли київські студенти й учні, що 1918-го стали на захист незалежності своєї Вітчизни. 29 січня –100 – літній День пам’яті героїв Крут – саме там, у 1918 році відбувся бій, що на довгі роки став одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність
Поїзди, проходячи повз цю маленьку станцію, стишують хід, а в день, коли сталася трагедія, тривожно сигналять… Немов будять приспану й присипану порохом забуття за часів СРСР нашу пам’ять про тих, хто поклав голову в цих полях, захищаючи незалежність молодої Української держави. Передчасно зів’ялий цвіт, юні романтики…
В ході вечора прозвучало й ім’я Аверкія Гончаренка,нашого земляка з Лохвиччини,який був одним із командирів над юними вояками,пізніше емігрував в США і там помер увіці 90 років.
Не наважуючись зустріти ворога у Бахмачі, де перебувало до 2 тис. по-більшовицькому налаштованих робітників, Аверкій Гончаренко наказав відступити до залізничної станції Крути і зайняти оборону. Туди вони дісталися вже 28 січня 1918 р. Позиції, розташовані за кілька сотень метрів від самої станції, були непогано підготовлені для бою. На правому фланзі вони мали штучну перешкоду – насип залізничної колії, на лівому –студентська сотня в складі вже наявного там загону почала риття окопів і спорудження земляних укріплень. Командувач загону в Бахмачі Аверкій Гончаренко мав у своєму розпорядженні 4 сотні бійців, переважно студентів та юнкерів. Студентський курінь був поділений на чотири взводи по 28-30 чол. Три з них зайняли позиції в окопах, четверта, що складалася з наймолодших та тих, хто не вмів стріляти, перебувала у резерві.
16 (29) січня 1918 року на залізничній станції поблизу селища Крути за 130 кілометрів на північний-схід від Києва розпочався бій, між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та 300-ми київськими студентами, що захищали підступи до Києва. Загін матросів Ремньова потрапив під обстріл захисників Крут. З тилу їх підтримував ще й бронепоїзд і гармата, які здійснювали виїзди у тил наступаючому ворогові та вели їх обстріл. На залізничній платформі також була гармата сотника Лещенка, якою також стримували наступ більшовиків. Втрачаючи вбитих і поранених, більшовики вперто просувалися вперед. Їх гарматна батарея, що до часу стріляла не досить вдало, зосередила вогонь по українських позиціях. Бій тривав більше 5 годин, українці відбили кілька атак, під час яких понесли значні втрати. Приблизно у цей час на допомогу Ремньову почали надходити інші загони Муравйова (зокрема, 1-й Петроградський загін), а з боку Чернігівської колії підійшов ворожий бронепоїзд і почав обстріл обороняючих з тилу.
Десять йшло проти ста
І кидались грудьми на гармати,
Бо за ними свята
Україна стояла, як мати.
І остання гупає гармата..
На життя без надій
Їм стояти, стояти, стояти!
Тим часом, за свідченням очевидців, у
студентів та юнкерів почали кінчатися набої і скінчилися снаряди для гармати. Наступаючі загони росіян почали обходити позиції обороняючих з лівого флангу — настала небезпека оточення і юнкери зі студентами почали відхід в напрямку Києва. Більшості вдалося відступити на потязі, який їх чекав. Коло станції Бобрик знаходився більший загін під керуванням Симона Петлюри, але отримавши звістку про повстання на заводі Арсенал Петлюра рушив на Київ, оскільки на його думку найбільша небезпека була якраз там.
Юнкери відступали під прикриттям насипу, а у студентів спереду і позаду була відкрита місцевість. Командир студентської сотні сотник Омельченко вирішив спочатку багнетною атакою відбити ворога, а вже потім відступати. Атака виявилася невдалою, адже юнакам протистояли професійні вояки. Сотня понесла втрати, загинув і сам Омельченко. Допомога резерву не дала більшовикам оточити та знищити студентів. Забравши вбитих і поранених, українське військо відходило до ешелону. Росіяни, або не хотіли, або, швидше за все, не могли наздогнати основні сили і продовжувати наступ на Київ того ж дня — залізницю заздалегідь розібрали ще в Крутах.
студентів та юнкерів почали кінчатися набої і скінчилися снаряди для гармати. Наступаючі загони росіян почали обходити позиції обороняючих з лівого флангу — настала небезпека оточення і юнкери зі студентами почали відхід в напрямку Києва. Більшості вдалося відступити на потязі, який їх чекав. Коло станції Бобрик знаходився більший загін під керуванням Симона Петлюри, але отримавши звістку про повстання на заводі Арсенал Петлюра рушив на Київ, оскільки на його думку найбільша небезпека була якраз там.
Юнкери відступали під прикриттям насипу, а у студентів спереду і позаду була відкрита місцевість. Командир студентської сотні сотник Омельченко вирішив спочатку багнетною атакою відбити ворога, а вже потім відступати. Атака виявилася невдалою, адже юнакам протистояли професійні вояки. Сотня понесла втрати, загинув і сам Омельченко. Допомога резерву не дала більшовикам оточити та знищити студентів. Забравши вбитих і поранених, українське військо відходило до ешелону. Росіяни, або не хотіли, або, швидше за все, не могли наздогнати основні сили і продовжувати наступ на Київ того ж дня — залізницю заздалегідь розібрали ще в Крутах.
Коли близько 17 години зібралися усі українські підрозділи, виявилося, що не вистачає одного взводу студентів, що стояв найближче до станції: у сум’ятті битви в полон потрапив розвідувальний взвод (близько 30 чоловік). Відступаючи у сутінках, студенти втратили орієнтир та вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями. Один із більшовицьких командирів Єгор Попов розлютився, коли дізнався, що втрати більшовиків склали не менше 300 чоловік. Щоб якось їх компенсувати, він наказав ліквідувати полонених. За свідченнями очевидців з 27 студентів спочатку знущалися, а потім розстріляли. Учень 7-го класу Пипський перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна» і всі інші студенти підтримали спів. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих.
Існувало багато версій, чому сталися трагічні події під Крутами. У загибелі студентів звинувачували керівництво українських збройних сил, яке кинуло їх напризволяще перед загрозою сильного і небезпечного ворога. Останні розвідки доводять, що командування армії УНР розуміло стратегічну важливість оборони бахмацького напряму. Туди передбачалося відправити частину Гайдамацього кошу Слобідської України на чолі з Симоном Петлюрою, але ці плани зазнали краху через січневі події у Києві.
Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну. Вже в березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради від 19 березня 1918 року було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі у Києві. Тіла 27 вояків-студентів було перевезено до Києва, де відбулася громадська жалоба і поховання. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав цей вчинок київської молоді героїчним. Протягом десятиліть існували різні суперечливі трактування перебігу подій і кількості загиблих — від декількох до декількох сотень. Наприклад Павло Тичина присвятив свій вірш «Пам’яті тридцяти»:
На Аскольдовій могилі
Поховали їх –Тридцять
мучнів-українців,
Славних
молодих…
На Аскольдовій могилі
Українськи
цвіт! –
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадницька
рука?
Квітне
сонце, – грає вітер
І Дніпро-ріка…
На кого
завзявся воїн?Боже,
покарай!
Понадвсе вони любили
Свій коханий край.
Вмерли
в Новім Заповіті
З славою святих.
На Аскольдовій Могилі
Поховали їх.
Павло Тичина, 1918 рік
Далі присутні переглянули фільм з серії«Невідома Україна»,під назвою «Лист без конверта» 91-й. Його зміст є дуже повчальним для молоді, адже в ньому було наведено факти як палкої любові до України з боку юнацтва,так і зрадництва зі сторони української інтелігенції,яка не повинна була допустити подій під Крутами.
Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі. Кров під Крутами не була пролита марно. З неї, наче з безсмертя, розцвітають пелюстки Волі. Вже 29 січня 1919 року на роковини бою під Крутами, до Аскольдової могили героїв прийшли студенти й гімназисти. Вони дали клятву на вірність Україні, на вірність тим ідеям, за які життям заплатили герої.
Слово про загиблих виголосив професор Михайло Грушевський. Він, зокрема, сказав: «Стримайте ж Ваші сльози, які котяться! Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні!».
Крути, без сумніву, були, є і будуть завдяки героїзму молодих студентів, однією з героїчних сторіно
Крути ввійшли в історію України як символ національної честі. Ті, хто загинув у битві під Кругами назавжди залишаться в нашій пам’яті. Вони полягли, щоб ми сьогодні жили у вільній і незалежній Українській державі.
сонце, – грає вітер
І Дніпро-ріка…
На кого
завзявся воїн?Боже,
покарай!
Понадвсе вони любили
Свій коханий край.
Вмерли
в Новім Заповіті
З славою святих.
На Аскольдовій Могилі
Поховали їх.
Павло Тичина, 1918 рік
Далі присутні переглянули фільм з серії«Невідома Україна»,під назвою «Лист без конверта» 91-й. Його зміст є дуже повчальним для молоді, адже в ньому було наведено факти як палкої любові до України з боку юнацтва,так і зрадництва зі сторони української інтелігенції,яка не повинна була допустити подій під Крутами.
Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі. Кров під Крутами не була пролита марно. З неї, наче з безсмертя, розцвітають пелюстки Волі. Вже 29 січня 1919 року на роковини бою під Крутами, до Аскольдової могили героїв прийшли студенти й гімназисти. Вони дали клятву на вірність Україні, на вірність тим ідеям, за які життям заплатили герої.
Слово про загиблих виголосив професор Михайло Грушевський. Він, зокрема, сказав: «Стримайте ж Ваші сльози, які котяться! Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні!».
Крути, без сумніву, були, є і будуть завдяки героїзму молодих студентів, однією з героїчних сторіно
Крути ввійшли в історію України як символ національної честі. Ті, хто загинув у битві під Кругами назавжди залишаться в нашій пам’яті. Вони полягли, щоб ми сьогодні жили у вільній і незалежній Українській державі.
На завершення Вечора присутні проспівали Гімн України.
Єрмакова Л.М.,зав.бібліотекою.
