Дорогами війни.

«З тобою,краю мій Лохвицький,йдемо дорогами війни» - під такою назвою пройшов екскурс в історію Лохвиччини часів ІІ-ої Світової війни для студентів Лохвицького технологічного коледжу ПДАА,які відвідали Заводську міську бібліотеку №1 разом з керівником групи Таранською Аллою Анатоліївною.

До уваги студентів було запропоновано відкритий перегляд літератури під однойменною назвою. Рекомендаційну бесіду для учнів провела Єрмакова Л.М.

А далі відбувся власне екскурс,підготований бібліотекарями,  в ході якого студентам було надано факти про початок та хід війни. Зокрема,прозвучала роповідь про те,як з початком війни між націонал-соціалістичною Німеччиною і Радянським Союзом через Лохвицький район потяглися ешелони на Захід з мобілізованими воїнами, а на Схід — з пораненими бійцями Червоної Армії та евакуйованим населенням, а також з обладнанням заводів, фабрик, МТС та колгоспів. На Схід Росії та в Казахстан гнали рогату худобу та свиней, пізніше місцеве населення було залучено для риття окопів для відступаючих частин Червоної Армії. Однак, вже 12 вересня 1941 року Лохвиця була несподівано захоплена танками і мотопіхотою німців, які наступали з боку М. Ромни Сумської області. Таким чином, споруди оборонної лінії не були використані військами ЧА. Через два дні з Півдня підійшли війська генерала Клейста, які й замкнули кільце німецького оточення навколо відступаючих частин і з'єднань Південно-Західного фронту, позбавивши останньої можливості його командування вивести війська на річки Псьол та Сулу. В оточенні ворога залишились  генерал-полковник Кирпонос М. П.) та командувач 5-ої армії генерал М, І. Потапов. Вони потрапили в оточення в районі урочища Шумейкове, що між селами їсківці та Дрюківщина. 22 вересня 1941 року

до двохсот воїнів фронту та їх командири полягли в нерівному бою. Серед них—генерали М. Кирпонос,, В.Тупиков, А, Данилов, Д. Добикін, Я. Шкурін, М. Потапов, комісар Є. Кальченко.

... Пам'ятники нашим воїнам, які полягли у боях з німецько- фашистськими загарбниками — своєрідний вінок безсмертя героїв... 18 вересня 1976 року у цьому   вінку

з’явилася             ще одна  гілка    — меморіальний комплекс,

урочисто відкритий в урочищі Шумейкове» (автори—А. Ю. Білостоцький та В. П. Винайкін). Охочі можуть відвідати цей величний меморіал.

Наслідки німецької окупації в Лохвицькому краї були справді страшними — 12 травня 1942 року на околиці міста Лохвиці в с. Благодарівці німці розстріляли 287 мешканців єврейської  національності. В цьому році Лохвиччина відзначить 75 – ту річницю тих трагічних подій. В сусідніх Лубнах за донесенням німецької Айнзацґруп поліції безпеки і СД наприкінці 1941 року «були піддані екзекузії 1865 євреїв», а у рамках переслідування українського руху опору заарештовано 23 особи з числа націоналістів. В роки окупації на Лохвиччині розстріляно 768 чоловік мирного населення, вивезено на примусову працю до Німеччини 6376 чоловік, страчено понад 100 підпільників та активістів.

Перед студентами прозвучала розповідь про те,якими жахливими для населення були плани гітлерівців в разі їх перемоги,адже у середині липня 1943 року німецька окупаційна влада наказала готуватися до евакуації промислових центрів із районів Сходу й Києва. У Полтавській області цей німецький план «..передбачав евакуацію не лише спожичих товарів і худоби,а й усіх працездатних від 15 до 65 років..»

Згідно з вказівками Е. Коха у першій зоні, що була ближче до фронту (з містами Гадяч,Полтава, Бердянськ) усі будинки у селах і містах мали бути спалені. Склади, які  не можна було евакуювати, треба було знищити. Всі працездатні мешканці і худоба мали бути евакуйовані, а насіння знищене...». До цієї першої зони Коха відносилась і Лохвиччина.

Однак, планам німецького чиновника не вдалося здійснитися повністю, В середині вересня 1943 року територія Лохвицького краю була звільнена від окупантів військами 40 армії Воронезького фронту:13 вересня військами 309 –ої стрілецької дивізії генерал-майора Д. Ф. Дрьоміна було визволено Лохвицю, а 15 вересня 1943 року — підрозділи 337 стрілецької дивізії генерал-майора Ляскіна визволили від німців Сенчу. Місто Заводське (колишня Сталінка) було звільнене від ворога 12 вересня.У Лохвиці певний час знаходився штаб командуючого Воронезьким фронтом генерала М. Ватутіна. Ось повний перелік військових з'єднань і частин, що ' визволили Лохвицю 13 вересня 1943 року' 309-та стрілецька дивізія 52-го стрілецького корпусу 40-ої армії, до складу якої входили:          955,          957 та 959-ий стрілецькі полки, 842-ийартилерійський полк,  343-ій  окремий                                                                        винищувально-протитанковий дивізіон, 558-ий окремий саперний батальйон, 738-ий окремий батальйон зв'язку, 362-га окрема розвідувальна рота, 9-ий гірсько-в'ючний мінометний полк, 444-ий окремий гвардійський мінометний дивізіон, 501-ша розвідувальна рота 237-ої стрілецької дивізії 52-го стрілецького корпусу».

А ось прізвища деяких офіцерів, що командували підрозділами при визволенні Лохвиччини — полковник Д. Ф. Дрьомін, підполковник Г. М. Шевченко, капітан Д. П. Потиліцин, комбриг полковник М. В. Моргунов, Герої Радянського Союзу старший лейтенант Замула та лейтенант Ю. Соколов, — а також підполковник Ф. Г. Мащенко і майор О. О. Котін. які загинули в боїв, за Лохвицю.
 14 мешканців Лохвицького району стали Героями Радянського Союзу під час Другої світової війни, Серед них -  уродженці Лохвиччини — В. О. Бондаренко* М. Д. Дронов, І. К. Лета, О. О. Мироненко, С. Ф. Севастьянов, Г. М. Сердюк, ЄЛ. Усенко, Д.П. Шингирій та В. П. Шульга. На території району багато братських могил, в яких покоїться  близько 1 тисячі воїнів, але встановлено імена лише 521 тисячі полеглих.

Лохвицькі корені мав також відважний герой-підводник часів Другої світової війни Олександр Маринеско, якого Адольф Гітлер вважав ворогом №1. За свідченням двоюрідної сестри Маринеско Марії Коваль, той народився якраз у Лохвиці у родині Тетяни Михайлівни та Івана Олексійовича Маринеска, колишнього моряка румунського флоту, пізніше сім'я переїхала до Одеси, де й пройшло дитинство та юність майбутнього підводного аса.  Його ще називають корсаром Дргої Світової.

В різні часи Олександр Маринеско був штурманом підводного човна типу «щука», командував човном малюткою «С-13». Саме ця «еска» під командуванням Маринеска у жовтні 1944 року потопила озброєний транспорт «Зігфрід» тоннажністю 5 тис. тонн, а в січні 1945-го- великий пароплав «Вільґельм Густлов» з трьома тисячами відбірних німецьких підводників на борту. По тоннажу потоплених суден в час Другої світової  Олександр Маринеско був першим. Протягом свого життя герой- підводник був забутий владою, зазнав навіть переслідувань й лише 5 травня 1990 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

На особливу увагу заслуговує біографія уродженця села Безсали Лохвицького району професора Бориса Юріовича Анлрієвського. який народився в с Безсали 18 жовтня 1898 року в родині священика. Середню освіту здобув у Лубенській гімназії, а медичні студії та хірургічну спеціалізацію — у Харкові під керівництвом проф. Ф. Ю. Розе. Після здобуття докторату медичних наук у 1938 р став доцентом, а в 1940— 1943 роках — професор хірургії Дніпропетровського медичного ІНСТИТу.Двох його братів Федора та Івана знищили більшовики в катівнях ГПУ-НКВС, а третій брат Дмитрійнароджений у селі Бодаква, дістався за кордон і став провідним членом ОУН. За часів репресій 1930-их ків проф. Б.Аидрієвському довелося покинути Україну та переховуватися на Поволжжі. У 1943 році під час німецько-більшовицької війни він переїхав до Львова,де до березня 1944 року був професором хірургії у Львівському медичному інституті. Став прихильником підпільної боротьби проти німців та більшовиків. Разом зі своїми учнями та асистентами рятував життя воїнам УПА ,що лікувалися за підробними  документами.На весні 1944 року професор переїхав до Відня,а в 1952 році емігрував до США. У Клівленді займався науковою діяльністю – з’явилось друком понад 30 його праць щодо лікування наглої кровотечі,застосуванню соляних розчинів,лікуванню післяопераційних психозів,туберкульозного перитоніту,хвороб спинного мозку,вдосконаленню пери дуальної анестезії та ін.. Весь час займав високі адміністративні пости,був головою Української Санітарно – Харитативної Служби у Мюнхені. Очолював Політичну Раду Закордонних Частин ОУН,але пізніше,не погоджуючись із провідною лінією  34-го проводу ОУН,вийшов з організації. У 1956 році написав статтю «На переломі» ,що була надрукована у газеті «Свобода» аж 12 лютого 1981 року. Помер у Клівленді 20 жовтня 1962 року.

15 тисяч 540 жителів нашого Лохвицького краю було мобілізовано до лав Червоної Армії. 7 757 з них загинуло та пропало безвісти. Це страшні цифри,які свідчать,що кожен 2-гий воїн  віддав своє життя за Батьківщину.

Дуже великими були матеріальні збитки,які обчислювалися 700 мільйонами тодішніх карбованців.

…Такою була плата наших дідів та прадідів за наше життя під мирним небом. На жаль,ця тиша нині порушена боями на Сході нашої держави і вимагає багато мужності і терпіння у боротьбі із загарбником.

Єрмакова Л.М.,зав. бібліотекою.