"НАРОД СКАЖЕ,ЯК ЗАВ'ЯЖЕ або дещо про чистоту рідної мови."

Інтерактивний урок – бесіда для читачів

Заводська міська бібліотека №1 проводить роботу стосовно чистоти рідного слова,розвитку і збереженню його багатства.

Стосовно мовного питання виникають думки про те, що мовляв,треба відкинути колишні мовознавчі традиції і розпочати вивчення сучасної української лексики в інтенрнет – мережі,бо там,бачите,багато нових слів. Це непочатий край роботи і їх всі потрібно знати. Молодь прагне нових знань і знає такі слова з Інтернету ,як «диджіталізація», «спічрайтер», «баннер», «тимбілдинг»,але вони є англіцизмами, які через глобалізацію потрапили в українську мову. Більшість із них мають відповідники в українській мові. На думку серйозних фахівців з української мови вони просто немилозвучні і не мають ідіомотворчого потенціалу. Також значно поступаються живому народному мовленню.

З метою популяризації рідної мови бібліотека вирішила використати звичаї рідного краю у мовній культурі народу. Особливе значення в цьому питанні належить словникам:Тлумачному,Фразеологічнму,Словнику – довіднику з культури української мови та ін.Хочу акцентувати вашк увагу на значенні словників у вивченні і збереженні українського слова. Сюди якнайкраще підходять слова із вірша Максима Рильського:

« Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр,а не сумне провалля,

Збирайте,як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка І Даля».

На особливу увагу заслуговує народна говірка. Лохвиччина - це та місцина,де на щось гарне і красиве кажуть,що воно ловке. Від цього місцевого слівця походять прикметники:ловкеньке(а)(ий),ловкусіньке(а)(ий),

ловкуще(а)(ий), «…ой,ловко-ж-ловко ти це зробив…» ну і т.п. Слід зазначити,що саме тут,на Лохвиччині, це слово вимовляється без загальновідомого м’якого знака. «Льовко – льовко» - це в нас поближче до Полтави…

Проїдьте трохи більше тридцяти кілометрів і в іншому селі Хорошки,яке поряд на Лубенщині, слово посиденьки уже звучатиме як посидьки.

І в такому не далекому від м. Заводського селі як Рашівка(Гадяцького),нині вже Миргородського району можна зустріти цілий розсип мовних перлин,так само ,як і в с.Токарі,в нашому місті Заводському… Як велика ріка починається з маленького джерельця,так і український мовний океан повниться новим словом,народженим не тільки інтелектуалами,здатними до слів – новотворів,а й простими людьми із сіл та містечок. Ось такі,як:

Без просипу – безперервно

Виторопень – дурень,розумово відсталий

Для бли(і)зіру – абияк

Осморужити – дуже вдарити

Рудька,рудка – жовта глина,а в м. Заводському є мікрорайон Рудка(!)

Сікатися – чіплятися

Сапетка - це рот або ніс («Дати по сапетці»)

…І багато іншого.

Цікавими є місцеві прислів’я та приказки,наприклад:

Брат рідний та карман різний – дороги близьких родичів розходяться.

Як на зарваній вулиці – нелад,непорядок.

Як дощ зранку,то бери дранку і геть,у поле ї(є)дь,а як із обід,то додому їдь – дуже давня хліборобська приказка про погодні прикмети.

На тім світі відпочивать будемо – не треба лінуватися,слід працювати.

І ще багато – багато інших.

Сільські прізвиська – це цілий мовний всесвіт про родове коріння українців і це був наступний розділ урока – бесіди.

У сільській місцевості люди зазвичай мають два прізвища:офіційне і т.зв. вуличне. Може так трапитись,що людина може знати тільки вуличне прізвище свого знайомого і по ньому розпитувати про людину. Прізвиська бувають веселі,поблажливі,дошкульні,знущальні:

Божки – про набожних сусідів.

Кириї – про ремесло сусідів або про парубка,який самим першим у селі обрізав поли у киреї згідно указу Петра І-го і залишилось воно аж на триста років за тією сім’єю (кирея - верхній груботканий одяг із овечої шерсті).

Деякі прізвища скорочувались,як наприклад : Байраченко – Байрак,Омелайченко – Омелай.

А ще : Колчак , Мастєр,Керенський,Тригуб,Кацап та ін.

Було також зазначено,що «…формування своєрідних фонетичних, граматичних і лексичних рис, притаманних українській мові, розтягнулося на тривалий час».

Думка про те,що народ – це мовчазний зберігач культури є дуже актуальною в наш час. Можна сказати,що не тільки зберігач,але і розповсюджувач,який її повсякчасно розвиває через мову. Ця мова джерельна і джерело її б'є в народі. Тому юним прихильникам цифрової техніки не варто протиставляти себе народові,а краще прислухатися до мови своєї бабусі чи мами і частіше брати до рук словника!

Отож,народно-діалектне мовлення розвивається за своїми внутрішніми законами і майже не залежить від державного чи релігійного життя суспільства. Саме воно стало тим першоджерелом,яке створило українську мову,її культуру,її видатних людей.

З цього приводу Олесь Гончар висловився так :

« Віками народ витворював цю мову,витворив її,одну з найбагатших мов слов'янства,триста тисяч пісень склала Україна цією мовою,в тім числі явивши пісенні шедеври незрівнянної краси,дала світові Україна геніальних поетів,зажило українське слово шани й визнання серед народів близьких і далеких».

1Галина Стрельцова

Комментарии: 2

Нравится

Комментировать

Поделиться