Пам'ятаємо про Голодомор...

Горить свіча,

І огортається журбою.

Осінній день промерзлою ходою

у серце стука.

Пам'ять про померлих.

Замучених голодним тридцять третім.

"Зроніть сльозу..." Під такою назвою пройшов Вечір - реквієм для студентів 1-го курсу груп Т-11б та Т-12б Лохвицького механіко - технологічного коледжу ПДАА,які разом зі своїм керівником Таранською Аллою Анатоліївною відвідали Заводську міську бібліотеку №1. 

На початку Вечора було запалено свічку  та прозвучала пісня у виконанні О.Білозір "Свічка пам'яті"на відео - ролику.

Перед студентами з розповіддю виступила наша землячка та блоггер Сачура Єлизавета Григорівна. Свою бесіду вона провела посилаючись на книгу Івана Павленка "Від роду до роду".Ця книга - щира розповідь автора про пережите у 20 ст.,зокрема ,він розповів про те,як пережив Голод 1932-33 рр. його рід,в якому вцілів лише один син з багатьох. Слід зазначити,що автор спогадів є дальнім родичем самої Єлизавети Григорівни. Було наведено ряд  фактів з визнання Голодомору актом геноциду проти українського народу.”Єлизавета Григорівна подарувала бібліотеці один примірник даної книги.

Далі з розповіддю  "Сумні факти про Голодомор"виступила перед студентами бібліотекар Єрмакова Л.М.Вона розповіла про те,що середня тривалість життя українців 1933 р. становила 7,3 року в чоловіків і 10,9 – у жінок. Навесні 1933-го від голоду вмирали 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 тисяч – щодня. Безпосередньо в період 1932-1933 років загинуло від 4 до 8 мільйонів чоловік. 

Більшість загиблих від голодомору – діти! Українці віком від 6 місяців до 17 років становили близько половини всіх жертв Голодомору. Щоб вижити вони мусили порушити найсуворіше харчове табу в традиційному харчуванні українців — вживання м’яса здохлих тварин. Не дотримувались і деяких інших раціональних та ірраціональних заборон. Люди ловили котів та собак, ловили журавлів, лелек, чапель, яких в Україні здавна оберігали, а їхні гнізда ніколи не руйнували. Відомі факти, коли голодні люди, доведені до відчаю, божеволіли й вдавались до канібалізму. Люди їли «хліб», «оладки» і «кашу», зроблені з кропиви та іншого бур’яну. Споживали навіть кінський гній, оскільки там виявлялись цілі зерна пшениці. Видобували з-під снігу жолуді, з яких пекли замінник хліба, іноді додаючи трохи висівок чи картопляних лушпайок. Але згодом радянська влада прийняла закон, згідно з яким було заборонено збирати жолуді, ягоди, груші… Селяни стали споживати мишей, ховрахів, кротів, щурів, їжаків, жаб,птахів, збирали різні личинки, розкопували дощових черв’яків та інших хробаків. Ночами ходили на скотомогильник «викопувати коней, телят, що за день із ферми привезли». «Видирали з гнізд галок і варили з них суп, а то і так їли. На болоті ловили жаб». Їли шкури тварин. Мололи на борошно кістки, підошви із взуття, шкіряні паски, кирзові чоботи і варили з них суп. Готували їжу не тільки з листя дерев, а й з кори. Проте такі сурогатні страви погіршували самопочуття людей, викликали захворювання на різні кишкові хвороби й призводили до смерті. Інформація про отруєння селян надходила звідусіль. Але місцева влада не надавала цьому жодної уваги…

Присутні пом'янули замордованих голодом хвилиною мовчання.

Також для юнацької аудиторії було розгорнуто відкритий перегляд літератури"Нехай не згасне пам'яті свіча".Перед студентами виступила зі змістовним  оглядом представлених видань бібліотекар Лисенко Н.О. 

На завершення заходу студенти переглянули відео - ролик "Ти приніс мені яблуко.."із зазначеною датою проведення акції " Свічка пам'яті" 24 листопада 2018 року о 14 :30.

Єрмакова Л.М.,зав.бібліотекою №1.

Завжди     пам’ятати :  Розстріляне Відродження.

«Розстріляні та замордовані : історії життя геніальних українців, яких вбив сталінський режим» - під такою назвою  пройшла історично – літературна Година,приурочена до днів чергової річниці розстрілу української інтелігенції у Сандармосі,що на Соловках,а також в Биківні.

        Пом’янути невинно вбитих українських письменників до Читального залу Заводської міської бібліотеки №1  завітали учні 10-х та 11-х класів двох загальноосвітніх шкіл міста разом зі своїми керівниками : Голінченко Л.П.,Мороз С.С.,Чабак Н.О..

        Зі змістовною розповіддю про долі представників Розстріляного Відродження виступила секретар Заводської міськради Мащенко Лариса Олександрівна. Зокрема,вона детально зупинилась на візиті Миколи Хвильового  до нашого цукрозаводу та його подорожі по Лохвиччині, де він разом з друзями зіштовхнувся з проявами Голодомору.

        Вона назвала страшну цифру  розстріляних  1 – 3 листопада 1937 року у Сандармосі українських інтелектуалів(адже там окрім письменників були й інші митці),а саме  - 1100. Розстріл було приурочено до 20-ої річниці  жовтневої революції.

       Далі розповідь продовжили бібліотекарі Заводської бібліотеки Єрмакова Л.М,Лисенко Н.О. та Матяш А.В.Зокрема, у  ході заходу вони розповіли про те,як завдяки поступкам уряду для селян та намаганням Рад завоювати ширшу підтримку серед неросійських народів у 20-ті роки впевненість українців у власних силах, їхні прагнення переживали гідне подиву відродження, і цей період часто вважають золотим віком українців під владою Рад.  Адже швидка українізація освіти сприяла зростанню загальних настроїв національного оптимізму, що їх уловив письменник Борис Антоненко-Давидович: «У марші мільйонів на шляху до української школи» він вбачав «вогонь великого відродження», а українська мова перестала бути романтичною й малозрозумілою ідеєю - фікс крихітної групки інтелігенції чи ознакою відсталого селянства. Натомість вона перетворювалася на основний засіб спілкування й самовираження суспільства, що модернізувалося. Станом на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників.

       Коли Комунiстична партiя СРСР зрозумiла свою поразку, вона почала дiяти забороненими методами: репресiями, замовчуванням, нищiвною критикою, арештами, розстрiлами. Перед письменниками стояв вибiр: самогубство (Хвильовий), репресiї i концтабори (Б. Антонечко-Давидович, Остап Вишня), замовчування (I. Багряний, В. Домонтович), емiграцiя (В. Винниченко, Є. Маланюк), або писання програмових творiв на уславлення партiї (П. Тичина, М. Бажан). Бiльшiсть митцiв була репресована i розстрiляна.

      Воєнно - комуністичний наступ 30-х років, що прийшов на зміну українському відродженню 20-х років, відзначався крайньою ідеологізацією в усіх сферах життя суспільства, суворим контролем за діяльністю високоінтелектуальних осіб, діячів культури та мистецтва, забороною різних релігійних течій, руйнуванням храмів, відкиданням тих напрямів суспільної, історичної, філософської думки, що виходили за рамки ідеологічних догм, переслідування інакомислячих,які й стали «Розстрiляним Вiдродженням" в українськiй лiтературi  20 – 30 - х років.

        Що ж визначало творчi шукання новiтньої елiти й тематику її творчостi? Головними складниками її свiтогляду був бунт, самостiйнiсть мислення та щира вiра у власнi iдеали. В бiльшостi своїй це були iнтелектуали, якi робили ставку на особистiсть, а не на масу. За їх зовнiшньою "радянськiстю" ховалися глибокi пошуки й запити.

      З майже 300 українських письменників, які працювали 30-х роках, живими лишилося тільки 36. Лише 7 із них померли своєю смертю. За одне десятиліття було знищено 80% української творчої інтелігенції, серед них багато письменників.

         3 листопада 1937 року «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення в урочищі Сандармох  за вироком Трійки розстріляний Лесь Курбас. У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних того ж 3 листопада також були Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції — цвіту української нації. Цей день став кульмінацією дій радянського репресивного режиму.

           Далі учням запропонували до перегляду Презентацію під назвою «Розстріляне Відродження»,де містилася розповідь про життєвий і творчий шлях Михайля Семенка,Леся Курбаса,Миколи Куліша,Валер’яна Підмогильного,Миколи Хвильового,Михайла Драй-Хмари,Миколи Зерова,Євгена Плужника.

       Деякі з письменників, котрим пощастило вижити (П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, П. Панч, Ю. Яновський та ін.), змушені були пристосовуватися до нових умов, ставати на шлях конформізму. Цьому процесові активно сприяли різні творчі спілки (письменників, композиторів, художників), організовані у середині 30 - х років. Фраза «національна за формою і соціальна за змістом культура» мала прикрити нав'язування ідеологічних стандартів, де національному відводилася тільки роль декоруму. Усе це негативно позначилось на культурі, літературі та мистецтві, руйнувало творчий потенціал народу, збіднювало його духовне життя.

     Більшість жертв сталінського терору були реабілітовані в кінці 1950 років, проте їхні твори залишалися під забороною в Радянському Союзі.

     Для учасників заходу  бібліотекар Лисенко Н.О. прочитала бібліографічний огляд під назвою «Із забуття в безсмертя: митці «Розстріляного Відродження» та запропонувала бесіду біля однойменного відкритого перегляду літератури.

     На завершення Години учасникам заходу запропонували до перегляду та прослуховування відеоролик з піснею «Квітка – душа» у виконанні Вероніки Морської.  Хай ця пісня , виконана талановитою дівчинкою надихає, попри всі сумні спогади,до нових звершень і відродження українського духу. У ході міроприємства прозвучали класичні твори Баха та Бетховена.

Як для надзвичайно багатої людини ці слова дуже демократичні,слова людини,що не була дуже щасливою.Здавалося б, он який багатий і розумний чоловік...А одвічні істини завжди спрацьовують.

        «Останні слова Стіва Джобса... Який помер мільярдером у віці 56 років від раку підшлункової залози».

                                                       Джерела : https://www.facebook.com/oksana.pasichnyk.39/posts/1820148878053089
https://www.facebook.com/story.php?story_fbid=1847674958684250&id=100003252919541

І ось його останні слова:
«Я досяг піку успіху в діловому світі , в інших галузях моє життя є сутністю успіху.

Однак, крім роботи, у мене мало радості. Зрештою, багатство - це просто факт життя, до якого я звик.

У цей момент, коли я лежу в ліжку хворий і згадую все своє життя, я розумію, що все визнання і багатство які у мене є безглузді і позбавлені вищого сенсу перед лицем неминучої смерті.

Ви можете найняти когось, щоб він водив машину для вас, заробляв гроші для вас, але ви не можете нікого найняти на всі Ваші гроші, щоб він ніс цю хворобу замість Вас.

Можна знайти і купити матеріальні речі.
Але є одна річ, яку не можна знайти і купити, коли вона втрачена - не можна купити «життя».

Побалуйте себе добре. І поважайте інших.
Чим старше ми стаємо тим більше ми розумнішаємо, і поступово ми розуміємо, що годинник, який коштує $ 30 і годинник, який коштує $ 300, показують один і той самий час.

Чи будемо ми носити з собою гаманець, який коштує 30 $ або гаманець, який коштує 300 $ - обидва вміщують однакову суму грошей.

Чи будемо ми їздити на автомобілі вартістю 150 000 доларів або на машині вартістю
30 000 доларів, дорога і відстань однакові, і ми досягаємо того ж місця призначення.

Якщо ми вип'ємо пляшку вартістю
300 доларів або вино вартістю 10 доларів, то «кайф» буде однаковим.

У будинку, в якому ми живемо, площею 300 квадратних метрів або 3000 квадратних метрів - ти однаково самотній.

Ваше справжнє внутрішнє щастя виходить не з матеріальних речей цього світу.

Яка різниця чи ти летиш першим чи економ-класом, якщо літак падає, то ти падаєш разом з ним.

Отже ... Сподіваюся, ви розумієте, що коли у вас є друзі або хтось, з ким можна поговорити, то це справжнє щастя!

П'ять незаперечних фактів:
1. Не виховуйте своїх дітей, щоб вони були багатими. Виховуйте їх, щоб вони були щасливі. Тому, коли вони виростуть, вони будуть знати цінність речей, а не ціну.

2. «Їжте їжу як ліки. В іншому випадку ви повинні їсти свої ліки в якості їжі ».

3. Ті, хто вас любить, ніколи не покинуть вас, навіть якщо у нього є 100% причин відмовитися від Вас він або вона завжди знайде одну причину бути стійким і не залишити Вас.

4. Існує велика різниця між тим, щоб бути людиною і тим, щоб бути людяним.

Якщо ви просто хочете йти швидко, то йдіть самі!
Але якщо ви хочете піти далеко, йдіть разом!
Шість кращих лікарів світу
1. Сонячне світло
2. Відпочинок
3. Спортивна зарядка
4. Дієта
5. Впевненість в собі і
6. Друзі

Тримайте їх на всіх етапах життя і насолоджуйтеся здоровим життям ».

Яскрава осінь...

      Яскрава осінь - красуня завітала до нас цього року, дивуючи літнім теплом,збиваючи з пантелику українців,бо можна зустріти громадян  екіпірованих в по-осінньому теплі светри і куртки,а можна і побачити тих,хто носить одяг до короткого рукава.Дійсно стоїть яскрава золота осінь,так і хочеться сказати - ооосінька!І дивує вона нас останнім буйством фарб і кольорів,шелестом опалого листя під ногами,прогулянками  в ліс.А,отже, слід трішки порадіти сонечку,життю(попри всі складнощі буття),завершенню городніх  і польових робіт і можливості відпочинку з книгою в першу чергу,а далі - як хто любить. Але книга гарна,змістовна - попри все! Головний антидепресант цієї пори! А наша бібліотека готова до відвідувань,бо отримала нові,теж яскраві, видання українських і зарубіжних авторів з обласної бібліотеки ім.І.Котляревського,також дарувальницею нашого закладу стала дитяча письменниця Анна Коршунова. Ми маємо  такий вибір дитячих книг,якому можуть  позаздрити інші бібліотеки,бо підбірка дуже смачна! Але ви не заздріть,а приходьте до нас,беріть книги через внутрісистемний обмін -адже в нас такий ще є - і хай читають оті прекрасні видання діти в найвіддаленіших селах!Ми поділимось! 

Місто,що путівку дає у життя

Минулого четверга,13 вересня,у міській бібліотеці №1 знову було проведено традиційний захід до Дня міста Заводського. Цього року він має особливе забарвлення,адже був присвячений ювілейній даті у житті міста,а саме  90-річчя  з дня заснування.

         Для студентів двох груп Т-22 Б та Т-24 Б, які навчаються Лохвицькому   МТК ПДАА і відвідали бібліотеку разом з керівником  груп Роман Нелею Станіславівною та зав. бібліотекою коледжу  Кравченко Світланою Романівною,було проведено Краєзнавчу годину  під назвою «Окраса краю – рідне Заводське».

З вітальним словом перед студентами  виступила  керівник Заводської філії Лохвицького ЦСССДМ  Ященко  Юлія Володимирівна.

Студентам було запропоновано відкритий перегляд літератури під однойменною назвою,на якому розмістилися  довідкові видання про Заводське та енциклопедичний довідник «Полтавщина». Також вони мали нагоду ознайомитися з двома книгами про місто,це: «Місто над Сулою»(за активного сприяння М.Сови,нині покійного) та нещодавно виданої з друку книги  Анни Коршунової та Світлани Качуровської «Моє маленьке місто Заводське». Письменниця Анна Коршунова є нашою землячкою. А ще на перегляді розмістилися поезії місцевих авторів: Івана та Володимира Шкляренків,Василя Бедра, Каріни Фисун та ін..

З бесідою – розповіддю «Місто,що путівку дало у життя» виступила завідувачка.бібліотекою Єрмакова Л.М.Вона розповіла не тільки про історію заснування Заводського,але і про робітничі династії,що уславили його. Це династії Мілютенків, Букреєвих, Теркунів, Ланіних, Світашових.   Було названо імена фахівців,які своєю працею сприяли процвітанню міста:  А.Пономаренко,Г.Ковтун,Г.Перчина,Я.Васильченко,Г.Теркун,О.Тера,Є.Резник,П.Шабаль, Ф. та В. Ланіни та багато ін..

Провідний бібліотекар Лисенко Н.О. розповіла студентам про «Талановитих людей         міста»,художників, поетів, скульпторів, рукодільниць, майстрів ужиткового мистецтва : Т.Таранішину,О.Дроб’язка,О.Руженцева,А.Логвиненка, А.Михайлеця та ін..

Також студенти переглянули дві Презентації «Місто на шляху із минулого в майбутнє» та «Чарівні місця Заводського».

На заході прозвучали Гімн міста та класична музика Баха,Гайдна,Моцарта.

На закінчення було проведено бесіду біля перегляду літератури.

Бібліотекарі планують провести й інші заходи,присвячені місту, про що розповімо  додатково,адже на свято приїжджає Анна Коршунова,письменниця,зустріч з якою відбудеться 15 вересня. Вона проведе презентацію своєї книги "Моє маленьке місто Заводське"перед юними читачами міста та бібліотеки.Додаткова інформація на блогах бібліотекарів Н.Лисенко та А. Матяш в Facebook,

Єрмакова Л.М.

«5 книг на лето, рекомендованных Биллом Гейтсом»

 (рекомендаційний список літератури для юнацтва)

 Бизнесмен, филантроп и соучредитель Microsoft подготовился к летнему сезону и составил список «отпускных» книг, которые будут полезны в любом приключении.

«Когда я собирал этот список из пяти книг, я понял, что некоторые из них оперируют большими вопросами: что делает человека гением, почему плохие вещи случаются с хорошими людьми? Как появилось человечество и к чему оно идет? Несмотря на серьезные вопросы, эти книги легко читать, и они достаточно короткие», — предупредил Билл Гейтс.

«Леонардо да Винчи»

Уолтер Айзексон

Автор самых известных биографий Стива Джобса, Бенджамина Франклина и Альберта Эйнштейна выпустил новый бестселлер.

Айзексон показывает связь художественного таланта Леонардо и его научных открытий, демонстрируя, как гений этой личности рос благодаря совершенствованию таких черт, как любопытство, наблюдательность и воображение, тесно переплетающихся с богатой фантазией.

Леонардо да Винчи создал самые известные в истории шедевры — «Тайную вечерю» и «Мону Лизу». Однако он не казался себе величайшим гением, а считал себя интересующейся личностью, человеком науки. Со страстью, иногда переходящей в навязчивую идею, он занимался исследованиями, изучая анатомию, ботанику, геологию. Уникальное владение гуманитарными и техническими знаниями сделало его величайшим гением в истории.

Книга оказалась в списке десяти самых продаваемых на Amazon, ее рекомендовали к прочтению ведущие американские издания. Выпущенная в 2017 году, она пока не издавалась на русском языке.

Комментарий Билла Гейтса: «Айзексон проделал лучшую работу, показав разные вехи жизни Леонардо и объяснив, что сделало его исключительным».

«Всему есть причина, и другая ложь, которая мне нравилась»

Кейт Боулер

Мемуары профессора богословия из университета Дьюка Кейт Боулер о том, что происходит, когда жизнь переворачивается с ног на голову. Идея книги родилась после того, как 35-летнему автору диагностировали рак толстой кишки в четвертой стадии. Мрачные перспективы, которые сулил диагноз, заставили Кейт осознать, что она молчаливо следует «воле божьей» и надеется на лучшее, убеждая себя, что может контролировать свою жизнь решительной верой в Бога. Однако никакое позитивное мышление не могло уменьшить рост опухоли. Кейт пришлось погрузиться в рефлексию о том, что значит понятие смерти для общества, которое настаивает на божьем провидении. Автор лишилась этого социального «навыка», чтобы в конце концов понять, что жизнь прекрасна, как никогда раньше.  ​

Комментарий Билла Гейтса: «Душераздирающий, удивительно смешной роман о судьбе, вере и наших попытках справиться с перспективой собственной смертности».

«Линкольн в бардо»

Джордж Сондерс

В романе Джорджа Сондерса смешаны реальные и вымышленные факты биографии Авраама Линкольна. Американский президент в момент кончины сына, Уильяма, ведет беседы с душами умерших людей, находясь на кладбище. При этом он пребывает в «бардо» — переходном состоянии между жизнью и смертью. Книга, удостоенная Букеровской премии, вышла на русском языке весной 2018 года.

Комментарий Билла Гейтса: «Я ощутил, как подавлен был Линкольн под гнетом горя и ответственности. Это одна из самых захватывающих и неоднозначных книг, которую вы обязательно захотите обсудить с друзьями, когда закончите читать».

«Большая история всего»

Дэвид Кристиан

Большинство историков сосредотачиваются на отдельных периодах времени, фиксируя конкретные даты, отдельные события и документы или рассказывая об исторической личности. Кристиан предлагает проследить историю человечества от самого начала до далекого будущего и узнать, как мы воспринимаем Вселенную, Землю и само наше существование.

Если вы когда-нибудь смотрели на звезды и испытывали восторг от величия пространства, вам обязательно понравится эта книга.

Комментарий Билла Гейтса: «Это отличный шанс переосмыслить свои знания. В любом случае, книга даст вам глубокое понимание места человечества во Вселенной».

«Фактологичность»

Ганс Рослинг

Ганс Рослинг, профессор по вопросам международного здравоохранения и участник форумов TED, предлагает объяснение современных явлений в обществе — от желания разделить мир на два лагеря до феноменов fake news в средствах массовой информации. Как люди воспринимают прогресс, как относятся к научным открытиям, каков в мире процент людей, живущих в нищете, сколько девочек оканчивают среднюю школу — лишь немногие примеры вопросов, на которые отвечает автор книги. Рослинг сопоставляет факты и предлагает новые пути, следуя которым можно улучшить мир там, где это необходимо.​

Комментарий Билла Гейтса: «Ганс, великолепный наставник по международному здравоохранению, который покинул нас в прошлом году, успел оставить нам потрясающую возможность понять простые истины о мире и о том, где он нуждается в улучшении. Я рекомендовал эту книгу с того дня, как она появилась на полках магазинов. Одна из лучших книг, которые я когда-либо читал».

Підготовано за матеріалами Інтернет - видань.

Талант,що прагнув до зір…

…Він називав себе романтиком і мріяв прожити до 150 років. Він любив полювати, проте не залишив шансу спецорганам вполювати себе. Для нього цифра 13 була щасливою: народився 13 грудня 1893 року і запланував останню главу свого життєвого роману на 13 травня 1933 року.

       На урочистому  заході,який провела Заводська міська бібліотека №1, йшла  мова про Миколу  Фітільова (літ. псевдонім Хвильовий). Присутні на міроприємстві учні 10 -11 класу Заводської школи №2 та студенти Лохвицького механіко – технологічного коледжу ПДАА - група Т-14 - разом зі своїми керівниками груп – Голінченко Лідією Петрівною,заступником директора  з навчальної частини ЗОШ №2 та Грибко Інною Євгенієвною,завідувачкою навчальної бібліотеки ЛМТКПДАА ,а також Ільїних Ганною Іванівною  заст.директора з навчальної частини ПТУ №32 - вшанували пам’ять письменника,який   який 85 років тому -13 травня- пішов з життя,наклавши на себе руки і якому у грудні цього ж року виповнюється 125 років з дня народження ( нар.13 грудня 1893 р.).

    Доля героїчна і трагічна водночас,доля – приклад,як зберегти свої принципи і переконання від фальсифікацій, відійти від пристосуванства і,нарешті,зберегти себе в пам’яті нащадків як порядну людину.

  Назва   Історико –краєзнавчого  журнала  -  «Два банти Миколи Хвильового,або Талант,що прагнув до зір»… Виникає питання,а яке відношення до нашого міста має цей письменник?Як показує історія,Микола Хвильовий відвідав наше місто(тоді ще Сталінку) у квітні  під час поїздки Україною як гість і друг тодішнього голови райкому партії та директора цукроварні. Це був страшний рік Голодомору в Україні і поїздка справила тяжке враження на письменника. Бібліотекарі нагадали в ході Усного журналу про основні віхи біографії Хвильового,а присутній у читальному залі бібліотеки Дудник Іван Михайлович,член Всеукраїнської спілки краєзнавців, якому було надано слово,зупинився більш детально на поїздці Хвильового в Лохвицький повіт та в наше селище.

       Усний журнал складався з п’яти естетично оформлених сторінок .

Так,1-ша сторінка називалася  «Есер, повстанець, комуніст» і в ній пішла мова про політичні переконання М.Хвильового і те, як він маючи на початку своєї політичної кар’єри есерівські погляди, у 1921 році із запалом «полум’яного революціонера» підхопив лівацькі гасла «Пролеткульту», який декларував розрив з «усіма дотеперішніми традиціями», «чисту» класову пролетарську культуру, створювати яку мають самі робітники. Літературний старт Миколи Хвильового був саме таким – пролеткультівським. Хоча він і визнавав,що не робітник,а учительський син.

2 – га сторінка журнала мала назву «Народження Хвильового».

Ця сторінка розповіла присутнім,як на початку 1921 року Микола Фітільов залишив у Богодухові дружину та маленьку доньку Іраїду й подався «завойовувати» Харків (диво дивне: Іраїда Миколаївна,рідна донька, була жива – у 2009-му з нею зустрічався  Володимир Панченко в Харкові,нині дані відсутні). Фітільова більше немає – далі починається історія МИКОЛИ ХВИЛЬОВОГО. Своє подальше життя він цілковито пов’язував із літературою. В автобіографії писав, що в лютому 1922-го, згідно з «рішенням ЦК», демобілізувався, прослуживши «фактично у двох арміях – у царській і Червоній – понад 7 років».

У 1923-му поет Хвильовий – один із чільних членів «Гарту», Спілки пролетарських письменників, створеної відомим партійним діячем і поетом Василем Блакитним. Тоді ж таки вийшла його перша прозова збірка «Сині етюди». Про Хвильового почали писати як про «основоположника нової української прози» (!). 1923 рік узагалі надзвичайно важливий, фактично переломний, в інтелектуальній біографії Миколи Хвильового. Саме тоді він написав свою новелу «Я (Романтика)», що засвідчила трагічну роздвоєність його героя-чекіста, який у жертву «загірній комуні» приніс життя власної матері. Мати Марія легко асоціювалася з Україною, і це могло означати тільки одне: Хвильовий відчув, що більшовицький режим знищує його національні мріяння. Та й сам він, українець і комуніст, співтворець «загірної комуни» Микола Фітільов-Хвильовий, хіба не є… убивцею Матері?!

1923 рік – це ще й початок політики «коренізації», спроби втілення якої показали неабияку гостроту «боротьби двох культур»: української й російської. Драматичні колізії, пов’язані із зигзагами національної політики, Хвильовий переживав надзвичайно гостро. «Невже я зайвий чоловік тому, що люблю безумно Україну?» – скаже він вустами свого героя, редактора Карка (новела «Редактор Карк», 1923).

До наростання опозиційних настроїв у Миколи Хвильового спричинилася також надзвичайно гостра дискусія в партії, до якої він належав. Дискусію інспірував Лев Троцький, який очолив «опозицію 1923 року». Цікаво, а на чиєму боці був у ті дні Микола Хвильовий? Без сумніву, що на боці Троцького. Він же теж бачив «тиранію апарату», моральне виродження багатьох чиновних комуністів. І не тільки бачив, а й писав про це «розпеченим пером» у своїй прозі (повість «Іван Іванович»)…

ІІІ-тя сторінка журнала: «Крик серед півночі» розповіла про те,що1925 року Микола Хвильовий включився в дискусію про «боротьбу двох культур». Головним об’єктом критики з боку памфлетиста стали «плужанство» з його «масовізмом», «гаркуни-заду­най­­ські», «червона просвіта», себто провінціалізм, «Хохландія»… Хвильовий зрозумів: гаслами «пролетарської творчості» прикривається Хам. Він шукав альтернатив «гаркунам задунайським» і знаходив їх у «Зерових», які кликали Ad fontеs!  - «До джерел», до класичної спадщини. Альтернативою літературній «Москві» Хвильовий називав «психологічну Європу»… Практичним втіленням його ідеалу мала стати Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), створена 20 листопада 1925 року .

    А в лютому – березні 1926-го в пресі з’явилися найрізкіші памфлети Миколи Хвильового (цикл «Апологети писаризму»). І вже у квітні в хід дискусії втрутився Сталін. У листі до Лазаря Кагановича та членів Політбюро КП(б)У він піддав критиці «комуніста Хвильового» за націонал-ухильництво. Метою політики партії в духовній і національній сфері, наголошував Сталін, є злиття національних культур у культуру радянську. Чому він так сполошився? Відповідь на це запитання проста і ясна як Божий день: бо зрозумів, що СРСР може втратити Україну..

Страх втратити Україну стимулював агресію з боку ВКП(б) і її «карального меча»...

Утім, бунтівничість письменника дивним чином переходила в пристосуванство, свіжа думка – у догматизм. Перепади, злети вільного духу – і «ритуальні» самокартання, часом утікання від себе самого були наслідком трагічних суперечностей Миколи Хвильового, його роздвоєності. Найбільшим же болем цього «українського більшовика» була Україна, яку «підминала» ВКП(б). «Я нерідко «хитаюся» там, де треба діяти рішуче, – зазначав Микола Хвильовий 1924 року в записці для «тройки по чистке партии». – Все це мучить мене…»

4- та сторінка журналу: «Полювання на «Вальдшнепа або Капітуляція» розповіла присутнім про те,що якийсь час Хвильовому здавалося, що він зможе «переграти» систему. Перший покаянний лист Хвильового, написаний під тиском жорсткої партійної критики (4 грудня 1926 року), здавався тактичним ходом. Письменника й справді на якийсь час залишили в спокої. Протягом 1927-го він виступає з новими памфлетами. У журналі «Вапліте» (№ 5) з’являється перша частина його роману «Вальдшнепи». Проте шостий номер, у якому друкувалося закінчення роману, влада конфіскувала, а публікації трактату «Україна чи Малоросія?» взагалі не допустила. А в листопаді того самого року Каганович із трибуни Х з’їзду КП(б)У піддав «ухили» Миколи Хвильового й колишнього наркома освіти Олександра Шумського просто-таки вбивчій критиці.

      ДПУ (Державне політуправління, в подальшому НКВС) заводить «досьє» на письменника – і починається справжнє полювання на «Вальдшнепа» (таким було «псевдо» письменника у слововжитку чекістів)… Хвильовий має стійку репутацію «відомого українського шовініста»; в ДПУ вже уважно прочитали другу частину «Вальдшнепів», роману «про комуніста, який хитається, і про націоналістку-українку, яка його спокушає». Не залишилося непоміченим навіть те, що в уста героїні Аглаї «автор вклав цілі передовиці з Петлюрівського «Тризуба»… Аякже: інформатори, серед яких чимало літераторів, мало не щодня строчать у ДПУ донесення, де фіксується кожен крок неблагонадійних і підозрілих. Може, тому письменників і поселили в одному будинку, щоб легше було за ними стежити?!

     Факти свідчать, що Хвильовий,перебуваючи на лікуванні в Європі, переживав складну світоглядну й психологічну смуту. «Буржуазна» Європа його розчарувала. У компартійній пресі не вщухає шельмування «хвильовізму». Чи ж дивно, що 28 січня 1928 року ВАПЛІТЕ самоліквідується, а 22 лютого з’являється другий покаянний лист Хвильового? Усе повторюється: Микола Хвильовий публікує «ритуальний» лист, а сам повторює друзям свої колишні гасла: «За всяку ціну ми мусимо вивести нашу літературу на широку європейську арену. … Вмерла Вільна Академія Пролетарської Літератури – хай живе Державна Літературна академія».

Точкою неповернення для нього стали публічні виступи проти Сергія Єфремова під час березневого (1930 рік) процесу над СВУ (Спілкою визволення України). Хвильовий зламаний. Найгірше, що його статті в газеті «Харківський пролетар» з осудом Єфремова щирі! Адже коло тих, хто проходив у справі СВУ, йому глибоко чуже: то ж усе стара українська інтелігенція, а він із покоління «м’ятежних» революціонерів…

А далі було створено інспіровану  ЦК КП(б)У літорганізацію ВУСПП в яку у  лютому 1931-го під тиском нищівної критики «Пролітфронту» Микола Хвильовий, Павло Тичина, Микола Куліш, Юрій Яновський та ще 14 письменників  і вступають. По суті – це була капітуляція.

5-та сторінка усного журналу: «Таємниця квартири Миколи Хвильового» містила розповідь про останні дні письменника та протирічливі версії його загибелі.

     Якщо проаналізувати всі прізвища, які згадуються, то тільки Миколу Куліша, Майка Йогансена та ще Досвітнього згадують усі. Досвітнього не згадує тільки Юрій Бедзик, але він міг забути,бо був тоді ще дитиною.   

     Треба ще нагадати, що ті, хто бачив Миколу Хвильового в його квартирі за столом, згадують, що він сидів за столом, поклавши голову на нього, а з правої сторони в голові була рана, права рука звисала униз а біля неї на підлозі лежав пістолет. Це згадують усі, хто був у кабінеті, крім Марії Сосюри, вона згадує, що у Хвильового звисала ліва рука і з лівого боку у скроні була рана і під лівою рукою лежав пістолет.

       І на завершення наведу симптоматичний уривок із спогадів Юрія Бедзика ( цитата  по газеті «Література та життя»): «… Наступного ранку я визирнув у вікно. Перше парадне було навпроти нашої квартири. Я побачив розбиту шибку у Хвильових і відчув холод у грудях. Через кілька днів хтось із рідні Хвильового заклеїв дірочку великим аркушем білого паперу. Шість років до самої війни я бачив той білий аркуш – як знак страшної перестороги, і згадував, як убивали Хвильового».

   Хто міг тоді з компетентних органів знати, що непомітний хлопчик, який бавиться у дворі, запам`ятає це на все життя і з часом усе розповість нам!Зазначимо,що це одна з версій загибелі письменника Миколи Хвильового.

          ..А ось і наступна:

У фатальний день 13 травня вдома в Хвильового було четверо людей – він, дружина Юлія Уманцева, Микола Куліш і Олесь Досвітній (Олександр Скрипаль-Міщенко). Письменник страшно переживав, що напередодні заарештували найближчого друга – Ялового, шукав телефону заступника голови ГПУ Карла Карлсона. Вийшов до іншої кімнати. І натиснув на курок.

      Письменник залишив близьким дві посмертні записки,які було розшукано у 1988 році і прочитано на урочистостях з нагоди 95-ої річниці з дня народження Хвильового.

      Присутня на вечорі донька дружини Миколи Хвильового, Любов Григорівна Уманцева, яку Микола Григорович любив безмежно, як власну дитину, вперше почула ці виболені слова свого названого  батька, які долинули до неї через 55 років.

       Одну із записок він завершив білим віршем :

…Так споконвіку було:

одні упирались з ганчіркою в руці,

а другі тяглися до стяга зорі і йшли за хвостами комет,

горіх розкусивши буття. І хіба посміє вічність

шпурнути в моє обличчя докір?..

     Присутній на заході І.М. Дудник розповів більш детально про поїзду письменника на Лохвиччину та сталінську цукроварню,про глибоку душевну трагедію поета з приводу Голодомору в Україні,навів ряд конкретних фактів нелюдського ставлення до народу з боку більшовицької влади. Аркадій Любченко писав у спогадах, що повернувся Хвильовий  із гнітючим враженням – "Голод – явище свідомо організоване. Голод і розруха – хитрий маневр, щоб одним заходом упоратися з дуже небезпечною українською проблемою".

        До уваги учасників заходу було запропоновано перегляд літератури за висловом Н.Давидовського «Життя митця – то  геніальний міф,а правда потім,правда у безсмерті»..,а також вони прослухали класичну музику за авторства І. – С.Баха, Моцарта, Ліста, Шопена,які звучали в честь пам’яті поета.