12 травня 2017 року  виповнюється 75 -річчя  невинноубитих у яру біля с.Благодарівка євреїв. Лохвиччина  пам'ятає.

Розі Клімовіцкій і тисячам юних і прекрасних,що загинули від рук нацистських катів і їх посіпак,присвячую.

«…Клімовіцка Роза,гарна,

чорнява дівчина,

1925 року народження,

коли розстрілювали,кричала:

«Сонце сходить,а я

повинна помирать!»

(Зі спогадів лохвичан)

Весна прийшла,квітчаста,юна,пишна,

А їй би жить та жить

І ряст топтать.

Та кару придумали фашисти

І їй в сімнадцять помирать.

Вона прекрасна,юна й щира,

Вона іще дитя.

Та злоби нацистської озброїлась рать.

Не збутися мріям, не збутись надіям,

Бо їй помирать.

Бузок цвіте і  травень юний,

Буяє і пахне зело.

О кате ж ти кате,

Та їй же сімнадцять.

І руку тобі не звело..

Он сонце палюче з-за обрію

Кинуло промінь,як меч!

Пробий же ти серце проклятого ката,

Знеси їх з землі,розвій їх за вітром

Як смерч!

Часу швидкоплинність щорік віддаляє

Від жахів тієї війни.

Та травень квітучий

Нам знов нагадає стаждання і муки

Загиблих тієї весни.

..Он хмарка на небі у синій блакиті – то ти,Розо!

Життям твоїм розпорядився звір!

..Голубка на вишні і яблуні цвіт – то ти,Розо!

…Бо ж знали,що творять фашисти прокляті!

Ніхто не простить!

Краса твоя,сльоза твоя на землю не впаде!

Замкнувсь,не розпочавшись круг…

Нащадки загиблих,невинно полегих

Повік не забудуть

Нацистів проклятих наруг.

Л.Єрмакова.

Митцець випереджає час.

Цими квітневими днями у Заводській міській бібліотеці №1 розпочала діяти виставка живописних робіт художника з с.Токарі,що на Лохвиччині, Шевченка Василя Григоровича. Вона носить назву «Все,що люблю і все,у що вірю».

 Василь Григорович вже неодноразово виставляв свої роботи у нашому закладі і щоразу вони викликали захоплення наших читачів,а це,зважте,звичайні не розпещені великими музеями і столичними виставками,люди. Поміж них  викладачі шкіл та технікумів,  школярі та студенти, домогосподарки та наймані робітники,пенсіонери. Думається,що вони інтуїтивно відчувають глибину цих картин,бо ж там багато сакральних символів,які виходять з генетичної пам’яті українців. В роботах  Василя Шевченка багато підтексту,натяків,які вимагають роботи думки. Він використовує різні техніки написання своїх творів,хоча в основі творчості – класичний живопис із його тонами і напівтонами,повітряними перспективами..

…У цьому ракурсі згадується ще один живописець ім’я якого теж пов’язане із Токарями,а саме Григорій Ксьондз.

Цей художник прожив не один рік життя в селі,згадувався односельцями,як дивак,що писав свої картини за їжу і помер нікому невідомим. Зараз точаться суперечки про місце його поховання. Потрібно було спливти майже семидясяти рокам(зауважте,що не п’ятдесяти,бо тоді ще були живими ті,хто міг би провести до його могили),щоб бути гідно оціненим наступними поколіннями,які побачили геніальність в його наївному малярстві. Тому, природньо, випливає думка про те,що обдарованим людям властиво випереджати свій час.

         Роботи одного з таких митців зараз у нас на виставці. Отож,приходьмо,споглядаймо і радіймо тому,що такі люди є зараз серед нас.

Любов Єрмакова,завідувачка

 Заводською бібліотекою №1.