До 200 – ліття Т.Г.Шевченка  матеріали до Вечора - портрета

Багато тем,образів мотивів уже неод_

норазово, ще за життя Шевченка, знаходи_

ли своє художнє втілення в різних жанрах і

видах мистецтва. Проте це не виключає

можливості повернутися в світлі 200_літ_

нього ювілею до тих же тем — усе залежить

від таланту митця і його естетичних прин_

ципів. Гадаю, сучасні художники, скульп_

тори, композитори, кінематографісти,

письменники не зможуть оминути своєю

увагою такі образи, теми, сюжети, симво_

ли, мотиви, якими наповнена літературно_

мистецька творчість Тараса Шевченка:

1. Кобзар. Перша книга поезій Тара#

са Шевченка 1840 року, яка набула винят#

кового ідейно_символічного значення. І

саме тому, що ця книга розбудила і консо#

лідувала українську націю, наповнила її ві#

рою у духовне відродження України, в її

звільнення і розквіт, закликала до бороть#

би і вселила надію на самостійне життя в

сім’ї вільних народів.

2. Кобзар — козак_бандурист Пере_

бендя.

Народний співець. Вірш “Перебендя”

з присвятою Євгенові Гребінці був уперше

опублікований у “Кобзарі” 1840 року. У

цьому вірші Шевченко висловив свої літе_

ратурно_естетичні погляди на роль митця

в суспільстві.

Отакий#то Перебендя,

Старий та химерний!

Заспіває, засміється,

А на сльози зверне.

3. Кобзар Дармограй — псевдонім Шев_

ченка, яким він підписував свої повісті на

засланні. Шевченко називав себе “безта_

ланним кобзарем Тарасом Дармограєм”

(Лист до Я. Г. Кухаренка від 5 червня

1857 р.). Відомо, що Шевченко добірку з

двох поезій “Утоптала стежечку…” і “Нав_

городі коло броду” подав під назвою “Дві

пісні Кобзаря Дармограя”.

4. Бандурист.

Один із найулюбленіших образів Шев_

ченка. Символ вільного співця, виразника

народних дум і сподівань.

Вірш “Бандуристе, орле сизий!” при_

свячений Миколі Маркевичу, поетові, іс_

торикові, авторові п’ятитомної “Истории

Малороссии”.

Бандуристе, орле сизий!

Добре тобі, брате:

Маєш крила, маєш силу,

Є коли літати.

5. “Садок вишневий коло хати…”

Символічне уособлення гармонії лю_

дини і природи, добра, злагоди і достатку

українського родинного життя, щасливої

матері з маленькими діточками своїми.

6. Марія.

Образ_символ покритки. Шевченко в

поемі “Марія” використав біблійну леген_

ду про народження Христа від земної жін_

ки Марії. Уособлення вірності материн_

ському обов’язку і праведному вченню.

Поет утверджує в образі Марії велику

духовну силу Слова, яким вона долає зне_

віру і страх учнів Христа.

І ти, великая в женах!

І їх униніє і страх

Розвіяла, мов ту полову,

Своїм святим, огненним словом!

Ти дух святий свій пронесла

В їх душі вбогії! Хвала!

І похвала тобі, Маріє!

7. Жінка.

В Шевченка в “Кобзарі” жінка виступає

архетипом людини. Це — уособлення укра_

їнської жіночної душі, символ одухотворен_

ня, благородства, людяності, самого життя.

Для Шевченка ідеал людини — Марія.

Вона в його поетичному сприйнятті й ви_

раженні — “кроткая”, “всесвятая”, “пре_

світлий рай”, “квіт рожевий”…

Марія — богорівна, бо вона, земна лю_

дина, піднялася на рівень свого сина Ісуса,

захистила його своєю жертовною любов’ю

і відпустила в ім’я спасіння людей на хрес_

не розп’яття.

Ця ідея наповнює поему “Неофіти”, в

якій розкривається не лише жертовність

Марії, її болі, страждання, її скорбота за

розп’ятим сином, а й духовне просвітлен_

ня.

І спас

Тебе розп’ятий син Марії.

І ти слова його живії

В живую душу прийняла.

І на торжища і в чертоги

Живого істинного бога

Ти слово правди понесла.

8. Слово.

У Шевченка слово має сакрально_сим_

волічний зміст і значення.

Слово для поета “святе”, “Боже”, “Гос_

поднє”, “велике”, “огненне”, “тихе, доб_

ре, кротке”. Покликання його, як поета_

виразника народних сподівань, і його

Слова — сказати “святую правду на землі”,

подати за Україну “голос новий”, тому він

молить “святую праведницю матір”:

Пошли мені святеє слово,

Святої правди голос новий!

І слово розумом живим

І оживи, і просвіти!

Місія Шевченка_поета полягає в тому,

щоб це слово донести до людей. Поетова

мета, його сподівання, його місія —

Щоб слово пламенем взялось,

Щоб людям серце розтопило,

І на Україні святилось

Те слово, Божеє кадило,

Кадило істини.

9. Пророк.

Шевченко усвідомлював свою пророчу

місію воскресіння українського слова. І —

слова Божого. Поет — месія. Він — вираз_

ник волі Господа. Слово в душі поета має

визріти і набути такої духовної сили, щоб

само почало проситися йти “меж люди”:

відкривати рабські уста, зігрівати охололі

душі, запалювати людей святим вогнем

правди і волі, стати духовним пастирем

рідного народу.

Неначе праведних дітей,

Господь, любя отих людей,

Послав на землю їм пророка;

Свою любов благовістить!

Святую правду возвістить!

10. Муза.

Шевченко з особливою любов’ю звер_

тається до своєї Музи, називаючи її “пре_

чистою, святою”, ніжно сповиваючи її та_

кими епітетами: “чарівниченько моя”,

“золотокрила”, “порадонька святая”, “до_

ля молодая”…

Поет звертається до своєї Музи (“Моя

ти, мамо!”) з проханням:

Учи неложними устами

Сказати правду. Поможи

Молитву діяти до краю.

11. Молитва.

У Шевченка молитва — духовний ключ

для єднання його, поета_пророка, з Богом;

завдяки їй він, як медіум, передає Творце_

ві болі, страждання й надії свого народу та

просить Його заступництва, прощення за

гріхи мертвих і живих земляків своїх. Го_

ловне, Шевченко молиться за Україну і за_

повідає своїм нащадкам:

Свою Україну любіть,

Любіть її… Во врем’я люте

В остатню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

12. Слава.

Для Шевченка слава має кілька змісто_

вих виражень. Він застерігає своїх земля_

ків від пихатого звеличення колишньої

слави і закликає самокритично і відпові_

дально озирнутися на діла своїх предків:

Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова,

Не лишайте ані титли,

Ніже тії коми,

Все розберіть…

Поет вірить, що натхнення, породжене

болем за Україну і щирою правдою нове

слово зрине між людьми і вони забудуть

“срамотню давнюю годину” і оживлять

“добру славу, Славу України”.

13. Думи.

Заради духовного пробудження Украї_

ни, просвітлення притлумнених рабською

долею, пригноблених душ, заглушених

“московською блекотою в німецьких теп_

лицях” земляків своїх у столицях самодер_

жавної Російської імперії.

Шевченко любовно й ростив, доглядав

свої думи, що їх “лихо на світ на сміх поро_

дило”. Свої думи поет ніжно називає “кві_

ти мої, діти!” і посилає, мов духів, янголів,

божих голубків в Україну:

В Україну ідіть, діти,

В нашу Україну…

Він вірить, переконаний:

Там найдете щире серце

І слово ласкаве,

Там найдете щиру правду,

А ще, може, й славу…

14. Мрія.

Багато значень і змістів укладає Шев_

ченко в це слово, яке наповнене особли_

вим символічним звучанням. Ця мрія про

те, що його Слово стоятиме на сторожі ко_

ло “малих отих рабів німих”, що його думи

долетять до України і там будуть зустрінуті

щирим серцем земляків, що Україна діж_

деться таки національно свідомого, демо_

кратичного і патріотичного лідера:

…Коли

Ми діждемося Вашінґтона

З новим і праведним законом?

А діждемось#таки колись!

Та найбільша мрія Шевченка — це ви_

зволення України з_під колоніального

рабства, але це мрія може збутися не лише

завдяки сокирі та великій крові, а й за умо_

ви, що

Німим отверзуться уста;

Прорветься слово, як вода

і тоді людині відкриється свята правда,

сенс буття і таїна щасливого життя.

Тому Шевченко молитовно заповідає і

доброзиждущим, чистим серцем землякам

своїм, і тим, хто замахнувся на вчинення

зла, але зупинив свою руку в мить мораль_

ного просвітлення:

А всім нам вкупі на землі

Єдиномисліє подай

І братолюбіє пошли.

15. Ідеал.

Шевченко вірив, що зцілена святим

словом правди національна душа здатна

відкритися братолюбію, порозумінню і

злагоді, викристалізуватися єдиномислієм

і наповнитися почуттям національної єд_

ності, солідарності.

Ідеалом спільного, не конфліктного

національного співжиття для Шевченка є

добротворення: взаємна прихильність “в

дому тихім, В сім’ї тій великій”, брато_

любство, порозуміння, соціальна справед_

ливість.

Чи є що краще, лучше в світі,

Як укупі жити,

Братам добрим добро певне

Пожить, не ділити?

Надзвичайно складно відтворити в

системі художніх образів або в образно

персоніфікованому символічному узагаль_

ненні висловлений поетично у цих рядках

“посланія” “І мертвим, і живим, і нена_

рожденним землякам моїм…”

Ідеал майбутнього співжиття в Україні:

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата —

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечерній

Тихо засіяє…

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!