До 200 –
ліття Т.Г.Шевченка матеріали до Вечора - портрета
Багато тем,образів
мотивів уже неод_
норазово, ще за життя
Шевченка, знаходи_
ли своє художнє
втілення в різних жанрах і
видах мистецтва. Проте
це не виключає
можливості повернутися
в світлі 200_літ_
нього ювілею до тих же
тем — усе залежить
від таланту митця і
його естетичних прин_
ципів. Гадаю, сучасні
художники, скульп_
тори, композитори,
кінематографісти,
письменники не зможуть
оминути своєю
увагою такі образи,
теми, сюжети, симво_
ли, мотиви, якими
наповнена літературно_
мистецька творчість
Тараса Шевченка:
1. Кобзар. Перша
книга поезій Тара#
са Шевченка 1840 року,
яка набула винят#
кового
ідейно_символічного значення. І
саме тому, що ця книга
розбудила і консо#
лідувала українську націю,
наповнила її ві#
рою у духовне
відродження України, в її
звільнення і розквіт,
закликала до бороть#
би і вселила надію на
самостійне життя в
сім’ї вільних народів.
2. Кобзар — козак_бандурист Пере_
бендя.
Народний співець. Вірш
“Перебендя”
з присвятою Євгенові
Гребінці був уперше
опублікований у
“Кобзарі” 1840 року. У
цьому вірші Шевченко
висловив свої літе_
ратурно_естетичні
погляди на роль митця
в суспільстві.
Отакий#то
Перебендя,
Старий
та химерний!
Заспіває,
засміється,
А
на сльози зверне.
3.
Кобзар Дармограй —
псевдонім Шев_
ченка, яким він
підписував свої повісті на
засланні. Шевченко
називав себе “безта_
ланним кобзарем
Тарасом Дармограєм”
(Лист до Я. Г.
Кухаренка від 5 червня
1857 р.). Відомо, що
Шевченко добірку з
двох поезій “Утоптала
стежечку…” і “Нав_
городі коло броду”
подав під назвою “Дві
пісні Кобзаря
Дармограя”.
4.
Бандурист.
Один із найулюбленіших
образів Шев_
ченка. Символ вільного
співця, виразника
народних дум і
сподівань.
Вірш “Бандуристе, орле
сизий!” при_
свячений Миколі Маркевичу,
поетові, іс_
торикові, авторові
п’ятитомної “Истории
Малороссии”.
Бандуристе,
орле сизий!
Добре
тобі, брате:
Маєш
крила, маєш силу,
Є
коли літати.
5.
“Садок вишневий коло хати…”
Символічне уособлення
гармонії лю_
дини і природи, добра,
злагоди і достатку
українського родинного
життя, щасливої
матері з маленькими
діточками своїми.
6.
Марія.
Образ_символ покритки.
Шевченко в
поемі “Марія” використав
біблійну леген_
ду про народження
Христа від земної жін_
ки Марії. Уособлення
вірності материн_
ському обов’язку і праведному
вченню.
Поет утверджує в образі
Марії велику
духовну силу Слова,
яким вона долає зне_
віру і страх учнів Христа.
І
ти, великая в женах!
І
їх униніє і страх
Розвіяла,
мов ту полову,
Своїм
святим, огненним словом!
Ти
дух святий свій пронесла
В
їх душі вбогії! Хвала!
І
похвала тобі, Маріє!
7.
Жінка.
В Шевченка в “Кобзарі”
жінка виступає
архетипом людини. Це —
уособлення укра_
їнської жіночної душі,
символ одухотворен_
ня, благородства, людяності,
самого життя.
Для Шевченка ідеал людини
— Марія.
Вона в його поетичному
сприйнятті й ви_
раженні — “кроткая”,
“всесвятая”, “пре_
світлий рай”, “квіт
рожевий”…
Марія — богорівна, бо
вона, земна лю_
дина, піднялася на
рівень свого сина Ісуса,
захистила його своєю
жертовною любов’ю
і відпустила в ім’я
спасіння людей на хрес_
не розп’яття.
Ця ідея наповнює поему
“Неофіти”, в
якій розкривається не
лише жертовність
Марії, її болі,
страждання, її скорбота за
розп’ятим сином, а й
духовне просвітлен_
ня.
І
спас
Тебе
розп’ятий син Марії.
І
ти слова його живії
В
живую душу прийняла.
І
на торжища і в чертоги
Живого
істинного бога
Ти
слово правди понесла.
8.
Слово.
У Шевченка слово має
сакрально_сим_
волічний зміст і
значення.
Слово для поета
“святе”, “Боже”, “Гос_
поднє”, “велике”,
“огненне”, “тихе, доб_
ре, кротке”.
Покликання його, як поета_
виразника народних
сподівань, і його
Слова — сказати
“святую правду на землі”,
подати за Україну
“голос новий”, тому він
молить “святую
праведницю матір”:
Пошли
мені святеє слово,
Святої
правди голос новий!
І
слово розумом живим
І
оживи, і просвіти!
Місія Шевченка_поета
полягає в тому,
щоб це слово донести
до людей. Поетова
мета, його сподівання,
його місія —
Щоб
слово пламенем взялось,
Щоб
людям серце розтопило,
І
на Україні святилось
Те
слово, Божеє кадило,
Кадило
істини.
9.
Пророк.
Шевченко усвідомлював
свою пророчу
місію воскресіння
українського слова. І —
слова Божого. Поет —
месія. Він — вираз_
ник волі Господа.
Слово в душі поета має
визріти і набути такої
духовної сили, щоб
само почало проситися
йти “меж люди”:
відкривати рабські
уста, зігрівати охололі
душі, запалювати людей
святим вогнем
правди і волі, стати
духовним пастирем
рідного народу.
Неначе
праведних дітей,
Господь,
любя отих людей,
Послав
на землю їм пророка;
Свою
любов благовістить!
Святую
правду возвістить!
10.
Муза.
Шевченко з особливою
любов’ю звер_
тається до своєї Музи,
називаючи її “пре_
чистою, святою”, ніжно
сповиваючи її та_
кими епітетами: “чарівниченько
моя”,
“золотокрила”, “порадонька
святая”, “до_
ля молодая”…
Поет звертається до
своєї Музи (“Моя
ти, мамо!”) з
проханням:
Учи
неложними устами
Сказати
правду. Поможи
Молитву
діяти до краю.
11.
Молитва.
У Шевченка молитва —
духовний ключ
для єднання його, поета_пророка,
з Богом;
завдяки їй він, як медіум,
передає Творце_
ві болі, страждання й
надії свого народу та
просить Його заступництва,
прощення за
гріхи мертвих і живих
земляків своїх. Го_
ловне, Шевченко молиться
за Україну і за_
повідає своїм нащадкам:
Свою
Україну любіть,
Любіть
її… Во врем’я люте
В
остатню тяжкую минуту
За
неї Господа моліть.
12.
Слава.
Для Шевченка слава має
кілька змісто_
вих виражень. Він застерігає
своїх земля_
ків від пихатого звеличення
колишньої
слави і закликає
самокритично і відпові_
дально озирнутися на
діла своїх предків:
Прочитайте
знову
Тую
славу. Та читайте
Од
слова до слова,
Не
лишайте ані титли,
Ніже
тії коми,
Все
розберіть…
Поет вірить, що
натхнення, породжене
болем за Україну і
щирою правдою нове
слово зрине між людьми
і вони забудуть
“срамотню давнюю
годину” і оживлять
“добру славу, Славу
України”.
13.
Думи.
Заради духовного
пробудження Украї_
ни, просвітлення
притлумнених рабською
долею, пригноблених
душ, заглушених
“московською блекотою
в німецьких теп_
лицях” земляків своїх
у столицях самодер_
жавної Російської
імперії.
Шевченко любовно й ростив,
доглядав
свої думи, що їх “лихо
на світ на сміх поро_
дило”. Свої думи поет
ніжно називає “кві_
ти мої, діти!” і
посилає, мов духів, янголів,
божих голубків в
Україну:
В
Україну ідіть, діти,
В
нашу Україну…
Він
вірить, переконаний:
Там
найдете щире серце
І
слово ласкаве,
Там
найдете щиру правду,
А
ще, може, й славу…
14.
Мрія.
Багато значень і
змістів укладає Шев_
ченко в це слово, яке
наповнене особли_
вим символічним
звучанням. Ця мрія про
те, що його Слово
стоятиме на сторожі ко_
ло “малих отих рабів
німих”, що його думи
долетять до України і
там будуть зустрінуті
щирим серцем земляків,
що Україна діж_
деться таки
національно свідомого, демо_
кратичного і
патріотичного лідера:
…Коли
Ми
діждемося Вашінґтона
З
новим і праведним законом?
А
діждемось#таки колись!
Та найбільша мрія
Шевченка — це ви_
зволення України з_під
колоніального
рабства, але це мрія
може збутися не лише
завдяки сокирі та
великій крові, а й за умо_
ви, що
Німим
отверзуться уста;
Прорветься
слово, як вода
і тоді людині відкриється
свята правда,
сенс буття і таїна щасливого
життя.
Тому Шевченко молитовно
заповідає і
доброзиждущим, чистим
серцем землякам
своїм, і тим, хто замахнувся
на вчинення
зла, але зупинив свою
руку в мить мораль_
ного просвітлення:
А
всім нам вкупі на землі
Єдиномисліє
подай
І
братолюбіє пошли.
15.
Ідеал.
Шевченко вірив, що зцілена
святим
словом правди національна
душа здатна
відкритися братолюбію,
порозумінню і
злагоді, викристалізуватися
єдиномислієм
і наповнитися почуттям
національної єд_
ності, солідарності.
Ідеалом спільного, не
конфліктного
національного співжиття
для Шевченка є
добротворення: взаємна
прихильність “в
дому тихім, В сім’ї
тій великій”, брато_
любство, порозуміння,
соціальна справед_
ливість.
Чи
є що краще, лучше в світі,
Як
укупі жити,
Братам
добрим добро певне
Пожить,
не ділити?
Надзвичайно складно
відтворити в
системі художніх образів
або в образно
персоніфікованому символічному
узагаль_
ненні висловлений поетично
у цих рядках
“посланія” “І мертвим,
і живим, і нена_
рожденним землякам
моїм…”
Ідеал майбутнього
співжиття в Україні:
Обніміте
ж, брати мої,
Найменшого
брата —
Нехай
мати усміхнеться,
Заплакана
мати.
Благословить
дітей своїх
Твердими
руками
І
діточок поцілує
Вольними
устами.
І
забудеться срамотня
Давняя
година,
І
оживе добра слава,
Слава
України,
І
світ ясний, невечерній
Тихо
засіяє…
Обніміться
ж, брати мої,
Молю
вас, благаю!