10 жовтня 2013 року у бібліотеці було проведено Урок мужності для учнів 5 -го класу під назвою "Вклонімося великим тим рокам".На Уроці йшла мова про героїзм народу в роки Вітчизняної війни,про подвиг воїнів ,трудівників,юнаків і дітей чиї найкращі роки припали на бої,смерть,розруху і сльози..Але саме завдяки їм ми маємо 70 років спокою і миру і за це-низький уклін людям,більшість з яких уже не з нами.
   Пропоную  СЦЕНАРІЙ УРОКУ МУЖНОСТІ "ВКЛОНІМОСЯ  ВЕЛИКИМ ТИМ РОКАМ"(для учнів середнього шкільного віку).

-Бібліотекар: Дорогі діти, у нас зараз пройде незвичайний урок. Сьогодні ми будемо говорити про мужність. Що ж ми розуміємо під словом “мужність”? (відповіді дітей)

-1вед.:В тлумачному словнику записано: “Мужність – це риса характеру людини, у якій поєднуються хоробрість, рішучість, витримка тощо // відвага, сміливість”.

-2 вед.:А ось як написала про це одна відома поетеса у своєму вірші, який так і називається – “Мужність”:

 

Ми знаєм, що нині лежить на вагах

І що відбувається нині.

Час мужності пробив на наших часах

І мужність нас не покине.

 

-3 вед.:Все далі в історію відходять жорстокі битви Великої Вітчизняної війни, в яких наш народ проявив справді героїчну мужність, відстояв честь і незалежність Батьківщини. Уже давно на місці руїн і попелищ виросли світлі квартали міст, нові заводи і фабрики, здається, ніщо не нагадує про війну.

-1 вед.:Але ніколи не будуть забуті імена тих, хто в тяжкий для нашої країни час здійснив неповторні подвиги, хто не пощадив самого життя, заради щастя нинішніх поколінь. Подумайте тільки, яке величезне щастя випало наступним поколінням – сімдесят  років мирного життя.

-2 вед.:Так, саме 70  років над нами тихе, мирне небо. Ми радіємо, що можна спокійно навчатися, мріяти, жити. Але потрібно завжди пам’ятати, якою дорогою ціною завойоване наше щастя.

-3 вед.:1941 рік, червень, суботній день. Люди готувалися до недільного відпочинку. Червень – найчарівніша пора в Україні. Уявіть собі … Усе навкруги в красі та силі … Розквітають сади і луки, з поля чути п’янкий аромат скошеної трави … І раптом – війна.

-1 вед.:Війна … Вам, діти, це слово відомо лише з історії, розповідей ветеранів-фронтовиків, зі спогадів про суворі минулі  дні. Я впевнена, якщо комусь із вас довелося чути розповіді людей, котрі пережили це страхіття, то ви слухали з завмиранням серця, як якусь незвичайну страшну історію.  Давайте й ми з вами на нашому уроці згадаємо ті страшні події, ті незвичайні подвиги, щоб потім пам’ятати про них усе життя

(Фонова музика. Пісня М.Матусовського “На безымянной высоте”).

-2 вед.:22 червня 1941 рік, о 4 годині ранку, коли вся наша країна спокійно відпочивала від денних турбот, фашистська Німеччина, без оголошення війни, вчинила варварський напад на нашу Батьківщину. Саме в цю чарівну ніч ворожі бомби і снаряди впали на мирну землю. Україна стала ареною жорстоких смертельних боїв: 57 дивізій, 1500 літаків, 1200 танків були направлені на неї…

 

Минули дні і роки пролетіли,

А дня того забуть ніхто не міг.

Тут навіть сосни з горя посивіли,

Тут навіть камінь плаче край доріг.

Хіба ж забудеш, як палили хати?

Гойдались мертві у страшній петлі,

І на шляху валялися хлоп’ята,

Багнетами прибиті до землі.

Хіба ж забудеш, як сліпого діда

В звірячій злобі витягли крізь дим.

До танків прив’язали людоїди

І розірвали надвоє живим.

 

-3 вед.:Фашисти хотіли зруйнувати все, що було створено розумом та працею людей. А що вони хотіли зробити з самим українським народом? Частину його знищити, а частину перетворити в рабів.

 

Село горить, валує чорний дим,

Пожежа в небі аж регоче.

Упала мати на поріг… і їй

Вже не розплющить більше очі.

Шість місяців дитяткові лише,

Воно шука матусі груди.

Покривджене воно не зна іще,

Що більше матері не буде…

 

-1 вед.:Влаштовувалися десятки тюрем, таборів для військовополонених, в яких знущалися жорстоко і бездушно над нашими людьми. Фашизм приніс з собою звірства, розруху, голод, сльози, смерть. У страхітливому вогнищі війни народилися мільйони героїв, чиї подвиги стали легендою і вічно житимуть у віках, викликатимуть захоплення і велику шану всіх наступних поколінь вільних і чесних людей світу. Є герої відомі всім, є герої – маловідомі, а є – і взагалі нікому невідомі. Але ж значення подвигу, його цінність, вимірюється не знаменитістю. На знаменитість ніхто із героїв в ті моменти і не розраховував. Просто вони знали і завжди собі повторювали: “Якщо не я, так хто ж…” І з молитвою на губах, з ім’ям матері, дружини чи дитини, солдати здійснювали неймовірні подвиги.

-2 вед.:Я думаю, що хтось із вас чув історію про солдата, який дав можливість своїм товаришам продовжити атаку і взяти древнє польське місто Коло, - закривши грудьми амбразуру ворожого дзоту. Подвиг його не забутий. Ім’ям Миколи Носулі названа вулиця в його рідному місті в Донецькій області. Наші люди проявили неповторну мужність, відстоюючи волю і незалежність своєї Батьківщини.

-3 вед.:За героїчні подвиги у Великій Вітчизняній війні звання Героя Радянського Союзу удостоєно понад 11 тисяч чоловік. В числі відважних захисників Вітчизни були і діти.

 

Привели його на світанні

У багнюці всього, у крові

Захлиналися постріли дальні,

І дрижали бліді вартові.

Мов примари, гайдалися тіні,

На колисках скуйовджених віт.

І було партизану-хлопчині

Вісімнадцять – не більше – літ.

 

-1 вед.:І хоч були вони зовсім юними і їм дуже хотілося жити, вчинки їх були вже не дитячими, зневажливо ставилися до своїх мучителів і ні за яких умов, навіть, коли йшлося про життя чи смерть, вони не зраджували своїх друзів, свою Батьківщину…

 

Очі з лоба вилізли дико

Надірвався і тріснув крик

– Хлопець виплюнув кашу в пику

Свій навіки німий язик.

Розстріляли його на світанні

За селом у глибокім рові…

І вставало, немов повстання,

Ранком сонце в його крові.

 

-2 вед.:Діти війни… Війна забрала в них отчий дім, материнську ласку, батьківську турботу, безхмарне дитинство і юність, а найголовніше – позбавила права жити. Не можна забути сповнені тугою їхні очі, опухлі від голоду животики, опущені в німому відчаї головки і маленькі рученята, які міцно тримали свою єдину іграшку. А скільки останків дітей, їхніх іграшок було розкопано після війни на подвір’ях шкіл, чи знайдено в попелі згорілих будинків. Гнів перехоплює подих при згадці про ці страшні звірства фашистів.

-3 вед.:Ось спогади одного із таких дітей - нині вже пенсіонера – Андрія Івановича Лисенка ,жителя колишнього радгоспу ім..Мічуріна :

--. Я з покоління тих, кого називають дітьми війни. Народився 9 жовтня 1929 р. на Дніпропетровщині. З 1935 року наша сім’я проживала на Полтавщині, в Лохвицькому районі, селищі радгоспу імені Мічуріна. Трудову діяльність почав з 11 років у радгоспі, працюючи їздовим на конях і волах та на садових роботах, а ще раніше в с. Ждани Лубенського району пас корів. Уже в 12 років — з вересня 1941-го, коли німецька орда загарбала мою малу батьківщину, я пізнав, що таке війна. Два роки ми перебували під фашистською окупацією. Дитяча пам’ять закарбувала незгладимі події воєнного лихоліття, які назавжди позначилися на моєму характері, виробили відчуття справедливості й співучасті.

      1 Ведучий:Уперше розриви ворожих бомб ми почули на значній віддалі — казали, що то німці бомбили станцію Гребінка. А вже вранці наступного дня німецькі бомбардувальники з’явилися десь за кілометр від нашого селища, наносячи удари по відступаючих по дорозі Пирятин — Чорнухи — Лохвиця військах Червоної Армії.

        2 Ведучий:Через півгодини я і троє моїх друзів уже були на місці бомбардування. Обабіч дороги стояли дві розбиті вантажівки ЗІС-5. Та найбільш нас зацікавила велика авіабомба на проїжджій частині. За хвилину ми вже обсіли її, так ніби це була якась досі невідома дитяча іграшка. Збоку бомби виднівся підривник (як нам пізніше пояснили). Якби під рукою були інструменти — почали б відгвинчувати. Та нам пощастило. Об’їжджаючи бомбу на безпечній відстані, легковий автомобіль (звали ми «ямкою») зупинився, з нього вийшов військовий і лагідно погукав до себе. Він розповів, яка небезпека чекає на нас. Що німці часом скидають бомби затяжної дії. «Ідіть, хлопчики, звідси і ні в якому разі не повертайтеся», — сказав на прощання. Але згодом ми вирішили повернутися, як раптом почули вибух. Бомби вже не було, знайшли тільки осколки (один, розміром з долоню, я приніс додому як трофей)

3 вед.: …я сидів на вишні, як з’явилися ворожі «юнкерси», що полювали за відступаючими червоноармійцями. І ось на бриючому польоті пролетів такий стерв’ятник і обстріляв мене, благо, не попав. Посипались як ножем зрізані гілочки й листя, а я миттю злетів долу, заховався в підвалі разом з іншими.

Два з «юнкерсів», коли наші військові зуміли нанести прицільні постріли, здійснили вимушені посадки на полі за радгоспним садком. Певний час стримувалось бажання наблизитись до літаків. Та коли зрозуміли, що їх ніхто не охороняє, почали, як уміли, їх демонтувати, а простіше — нищити. Щоправда, озброєння (кулемети в крилах і в кабіні радиста-стрілка) німці зняли.

  1 Ведучий: Один із хлопців зумів зняти козирок кабіни і пристосував під будку для собаки. Хто різав гуму, хто нищив крісла. Особисто я демонтував жалюзі перед радіатором двигуна. За броньованою спинкою кабіни, у хвостовій частині літака зняв приймач-передавач. Додому принести побоявся, і заховав у радгоспному садку. Порізав тросики, що йшли до хвостового оперення. Порозбивав прилади управління…

Разом з Радянською армією героїчну боротьбу вели підпільники та партизани в тилу ворога. Великий подвиг у роки Великої Вітчизняної війни зробили трудівники тилу. Заклик "Все для фронту,все для Перемоги» став визначальним в їхньому житті. Науковці та конструктори створювали нове озброєння, іншими словами наука кувала Перемогу.

1-й учень:

Разом з дорослими в партизанських загонах, у ворожому підпіллі боролися юні герої.. Більшість школярів зайняли робочі місця батьків, що пішли на фронт, доглядали за пораненими в госпіталях, працювали на колгоспних полях.

У країні виник і ширивсь рух "Молодь - на виробництво". Після уроків вони працювали на швейних фабриках, у взуттєвих майстернях, брали замовлення на дім і виготовляли ложки, рукавички, шкарпетки, шарфи, шили кисети, тобто все для фронту.

З ранку повідомлення Совінформбюро :

"Молодь одного із заводів, зобов'язалася випустити до Дня Червоної Армії машини понад плану. Бригади складальників, керовані т.  Винокуровою , працювали, не зважаючи на час. Своє зобов'язання молодь виконала достроково. Зараз збирається третя бойова машина понад плану ".

21 лютого 1942 року.»

У ті дні на заводі можна було бачити багатьох юнаків та дівчат, які прийшли із сільських і міських шкіл. У тілогрійках і ватяних  брюках, у великих за розміром черевиках на товстій дерев'яній підошві стояли вони на робочих місцях, деякі на спеціальних підставках.

Бібліотекар:

Яскравим прикладом ефективності гвардійських мінометних частин, а їх основу складали «Катюши», можуть бути рядки зі спогадів маршала Жукова: «Реактивные снаряды своими действиями производили сплошное опустошение. Я смотрел районы, по которым велся обстрел, и увидел полное уничтожение оборонительных сооружений...»

Учень 2.

Про легендарну «Катюшу» - бойову машину реактивної артилерії - здається, відомо все. Про створення та застосування БМ-13 написані книги, зняті фільми. Тим не менш в тіні залишилося таке цікаве запитання: чому німецьким  бройовим конструкторам так і не вдалося відтворити подібну за потужністю та ефективностю суперзброю?

Учень 1.

Ворог тремтів, почувши про "Катюшу",
Міць "Катюши" вела солдат уперед.
Пісню бойову ти послухай,
Що склав і співав про неї народ.

Фонова мелодія «Катюша»

Учень 2.

«Війна - це не тільки кровопролитні бої. Поки що на фронті гриміли артилерійські знаряддя, в тилу диміли труби заводів, цілодобово випускаючи так необхідні на фронті бойову техніку і снаряди, працювали шпиталі, лікуючи поранених. Кінооператори знімали документальні фільми, газети друкували хроніку військових подій, композитори писали військові пісні. Хтось ще навчався, прискорено оволодіваючи знаннями. І все, що робилося у великій країні, робилося заради однієї, великої для всіх мети - заради Перемоги!

Учениця читає вірш:ЖОРНА

Натуга на руках, від втоми чорних,
здувала жили, ніби мотузки.
Каміння клацало зубами в жорнах,
жувало жовті зерна на друзки.

І сіялось не борошно, а мука...
При тьмяному мигтінні каганця
жіночі ніжні материнські руки
тягли за ручку камінь без кінця.

Журливо мліли очі сумовиті,
і борошно, мов біла кров, лилось...
Це все було в двадцятому столітті,
Що грозами над нами пронеслось...

Хай сатаніють виродки од крику —
нас не знобить од їхньої хули:
нам жорна ті із кам'яного віку
на танках варвари з Європи привезли.

І то для них таки й була наука,
коли — у всього світу на виду, —
немов у жорнах, дужі наші руки
перемололи варварську орду...

Василь Симоненко

   Бібліотекар: Яскравим проявом радянського патріотизму була добровільна фінансова допомога трудящих державі, що дозволяє додатково направити на фронт 2565 літаків,кілька тисяч танків і багато іншої військової техніки. Надходження грошових коштів від населення у Фонд оборони,до Фонду Червоної Армії та ін, за позиками та лотереям склали понад 100 мільярдів рублів.

1 вед.:Навряд чи медикам вдалося б врятувати життя багатьом військовослужбовцям,якби в тилу для цієї благородної мети люди не здавали свою кров. Радянський патріотизм проявився і в донорському русі, в якому брали участь 5.5 мільйонів чоловік. За час війни вони дали фронту близько1,7 мільйонів літрів крові,що більшою мірою сприяло поверненню в стрій воїнів після поранень.

 

-Бібліотекар:Тож давайте пом’янемо загиблих хвилиною мовчання (хвилина мовчання). Звучить метроном.

Дорогою ціною дісталася нам Перемога. Я знаю, що пройдуть роки, змінюватимуться люди, покоління і настане той час, коли зовсім не залишиться живих свідків того страшного лихоліття, але я впевнена, залишиться пам’ять про них, про їхні подвиги, про ту жорстоку і бездушну війну, яка забрала життя мільйонів людей, принесла лихо і горе на нашу українську землю. І від нас усіх залежить, щоб це залишилося у пам’яті наступних поколінь. Бо без пам’яті немає майбутнього. Уклонімося ж тим, хто поліг у бою… Хто прикрив  рідну землю собою.

Використана література :

1. Баутіна В.В. Тільки пам’ять не сивіє // Позакласний час. - 2001.- №13.-с.48

2. Бурова Р.О. “П’є журавка воду”: Вечір пам’яті // Розкажіть онуку. - 1999.- №9.-с.5

3. Дудка С. Хто загинув за Дніпро, буде жити у віках: Класна година // Шкільний світ .- 2004.- №13.-с.14-15

4. Жежела Л.В. “Свято зі сльозами на очах”: Сценарій уроку пам’яті // Позакласний час. - 2000.- №5.-с.29

5. Капинос Г.О. Хай завжди буде сонце!: Сценарій усного журналу // Розкажіть онуку. - 1999.-№8.-с.26-27

6. Костенко Н. День перемоги: Вечір-реквієм // Позакласний час(додаток).- 2003.- №8.-с.3-5