(продовження, див.попередню публікацію)

"Окраса краю - рідне Заводське".

"Щедре місто своїми талантами" -

 бібліографічний огляд

Часто трапляється так, що майже поруч, по-сусідству, живе неординарна, талановита людина, а ми цього навіть не помічаємо. У нашій уяві складається враження, що десь там, далеко жили чи живуть відомі митці, яких знає вся Україна, весь світ. А в нас хто зможе зрівнятися із Тарасом Шевченком, Лесею Українкою, Ліною Костенко чи Василем Шклярем? Таких наче і немає. Але це помилкова думка. Можливо саме зараз поряд з вами сидить велика поетеса або пішов до школи знаний, в майбутньому, у всьому світі письменник. І ми ще будемо з гордістю згадувати, що народилися, навчали чи працювали вони саме у нашому містечку, в Заводському - наймолодшому в області, якому днями виповниться 89 років.

Багато чи мало це для міста? Для міста – це наче  і не багато, але вже скільки талантів тут народилося, розвивалося і нині продовжують нарощувати свою велич, скільки імен творчо обдарованих людей пов’язано із Заводським, які черпали натхнення із чудових краєвидів навколишніх околиць та голубої Сули. В кожного своя доля і свій шлях. Згадаємо лише декілька творчих імен земляків, що прославили словом рідне місто Заводське. Зокрема тих, чиї твори є в нашій бібліотеці. 

Володимир Семенко народився і виріс у Заводському, навчався в Лохвицькому технікумі харчової промисловості (зараз – Лохвицький механіко-технологічний коледж). Після служби в армії проживає в м. Києві. Закінчив факультет журналістики, довгий час працював літературним редактором видавництва «Музична Україна», заступником головного редактора газети «Гостинный двор». Його перу належать збірки поезій «Світлотінь!», «Служіння диву», «Цвіт мужності». Останню збірку автор подарував і нашій бібліотеці.

Починав Володимир Семенко як автор ніжних поетичних пастелей. «Несуєтний, вдумливий, не заздрісний до чужих успіхів, завжди само зосереджений». В післямові до книги «Цвіт мужності» М. Слабошпицький зазначив: «такі поети, як Володимир Семенко не вміють писати «на тему», їм незатишно й безпритульно, коли в суспільстві гуляють кон’юктурні вітри. Були вони нестримні в сімдесяті, коли Семенко починав, були в вісімдесяті, коли він ставав самим собою, здається, починаються й сьогодні, коли багато авторів прагнуть надуживанням слова «Україна» компенсувати мізерність свого хисту. В його словах – надійний етичний кодекс.»

Ні, не без племені та роду,—

Поет завжди на глибині

Великих дум, чуттів народу,

Що б'ють прибоєм в сни сумні.

Поет, як губка, з дна, зі споду

Вбирає шторми навісні,

І світять зорі крізь ті води

Йому високі та ясні.

І день, і ніч його — до сходів,

З яких він бачить не у сні

Осоння рідного народу

І веселкові людства дні.

Тяжкий, неначе дві колоди,

Безсмертний хрест його свободи.

Наш земляк Олександр Володимирович Дроб’язко за спеціальністю – вчитель початкових класів, вчитель української мови та літератури. Деякий час працював за фахом, та з 1993 року – завідувач дитячого навчального закладу «Теремок» - спеціаліст вищої категорії, вихователь-методист, лауреат районної премії ім. І.Прокопенка, Лауреат Премії Верховної Ради, делегат ІІІ Всеукраїнського з'їзду працівників освіти, голова  осередку Всеукраїнської  громадської організації "Асоціація працівників дошкільної освіти" у Полтавській області, автор численних публікацій фахових видань.

 Заслужений педагог неодноразово друкувався в районній газеті «Зоря», журналі «Постметодика», він є автором словника «Топонімія Лохвиччини», методичного доробку «Дошкільникам про державні символи України», а також переможцем конкурсів фахових видань «Розкажіть онуку», «Дошкільне виховання».

По духу Олександр Володимирович  — українець, за фахом — учитель, за покликанням — дошкільник, за захопленням – краєзнавець. Він цікавиться історією рідного краю, народними традиціями і звичаями, всім серцем любить Україну.

З глибини віків, з тисячоліття далей

Ти перших орачів земля.

Прадавня сива Оріяна,

Де свіжо зорана рілля.

І через плин бурхливих років

Після народження Христа

Ти стала вільна, незалежна,

Моя Вкраїно золота.

І знов ти — молода країна,

Омріяна в щасливу мить.

Ти звешся просто — Україна,

Тебе не можна не любить…

Для кожної людини наймиліша та земля, де вона народилася і виросла. Та інколи долею судилося знайти і полюбити всім серцем другу Батьківщину. Так і для Миколи Максимовича Сови, який народився на Чернігівщині, Заводське стало рідним містом. Тут він жив і працював, люби і творив. Микола Максимович викладав малювання, співи, музику та народознавство і останнім місцем його  роботи була Заводська ЗОШ №2. За вчительську роботу йому було  присвоєно звання Відмінник народної освіти України.

Микола Сова Лауреат Премії імені Першого на Україні «Театру пісні», написав понад 300 пісень, які поповнили скарбницю українського пісенного мистецтва. Композитор багато друкувався в періодичній пресі, окремих виданнях, видав кілька збірників власних пісень - «А калина цвіте», «Заспіваймо пісню» та збірку поезії «Навії».

Завдяки його зусиллям побачила світ книга «Місто над Сулою», редактором і упорядником якої він став. В історико - мистецькому альманасі зібрано характеристику Лохвицького краю від сивої давнини і до сьогодення, історію заснування міста Заводське. Значна увага приділена висвітленню духовного багатства міста.

Микола Максимович дуже любив Україну і свою другу Батьківщину, якою стало місто Заводське:

«Полонив моє серце навічно

Солов’їний куточок землі»

Полонив навічно солов’їний куточок і Івана Івановича Шкляренка, який народився в селі Гамаліївка Лохвицького району. У роки Другої світової війни захищав Батьківщину. Перед війною закінчив Лохвицьке педагогічне училище, а після війни — Латвійський державний педагогічний інститут за фахом "Історія і суспільні дисципліни". Працював учителем, завучем, директором школи, викладачем Лохвицького технікуму харчової промисловості. Ветеран праці і інвалід війни пройшов нелегкий життєвий шлях та цінував кожну щасливу хвилину.

Писати почав у пенсійному віці, друкувався у районній пресі, видав збірку поезій "Осінній лист". Його вірші — про природу і людей в різну пору їх життя, про долю рідної України.

Булах Григорій Іванович народився в селі Піски Лохвицького району та скоро сім'я Булахів переїхала на постійне проживання в Заводське, де Григорій здобув освіту, працював на Лохвицькому спиртокомбінаті, звідки вступив до Київського державного театрального інституту.

Григорій Булах — відомий громадський діяч, публіцист, автор ряду книжок прози, есе, поезій, режисер-постановник десятків всеукраїнських театралізованих програм, спрямованих на утвердження української державності, мови, історії, культури народу. Був ведучим авторської програми "Живе Слово", створив не один десяток телефільмів виразно державницького спрямування.

Народний артист України, Член Національної Спілки письменників України, художник. Нагороджений державними відзнаками — орденом Ярослава Мудрого V ступеня, орденом "За заслуги" III ступеня. Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

Пісні на слова Григорія Булаха виконували Софія Ротару («Краю мій лелечий»), Павло Дворський («Молитва»), Дмитро та Назарій-молодший Яремчуки («Вишиванка»), Василь Волощук («Мово моя»), Тетяна Русова («Паморозь») та інші відомі виконавці.

В свої віршах Григорій Булах часто шукає сенс свого буття, коріння древнього роду.

В Подніпровськім краю загубилася доля,

До далеких віків нам нема вороття.

І розвіявся дим, дим козацького поля,

Я стою на межі, на межі забуття.

За житами жита, і небес тиха повінь;

Мак червоний проливсь на зелену траву,

За курганом курган мене кличе на сповідь,

Хто я є і звідкіль, і для чого живу ?

Я шукаю доріг, потонулих під воду,

Вітер кида навстріч перегірклу ропу,

Я шукаю курінь свого древнього роду.

Де чумацькі чуби половіють в степу.

Не новачок у поезії і Василь Миколайович Бедро, хоч шлях його був нелегким. Народився в селі Пролетарське Лохвицького району, потім сім’я переїхала в село Токарі.  Після закінчення десяти класів Заводської середньої школи №1 працював помічником турбініста у паросиловому цеху Лохвицького цукрового комбінату. Після армійської служби Василь Миколайович закінчив юридичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка і більше 30 років працював зав. кадрами МВС України. Закінчив службу в чині полковника. Зараз на заслуженому відпочинку. Член Спілки письменників України.

У його творчому доробку 6 виданих книг віршованих творів із власноручними ілюстраціями - "Цвіт папороті", "Поміж осінню і літом", "Поживемо, побачимо", "Поезії", поема "Мати", «Мої колоски» та повість «Пробач, село». В них — розмаїття багатожанровості: від тонкої лірики до влучного гумору. Чимало його віршів покладено на музику і стали піснями.

Проживає у Києві, але рідне місто Заводське, яке дало йому путівку у життя не забуває і оспівує у своїх віршах.

О краю любий мій,

махни мені рукою,

Як друг дитинства мій

поклич мене, прошу,

 В свої ліси й поля

із річкою Сулою,

Красу й тепло яких

в душі своїй ношу.

Нерозривний зв’язок з Полтавщиною, із Заводським ми бачимо у її біографії і творах сумської письменниці Анни Коршунової.

Анна Коршунова – це літературний псевдонім Ганни Євгеніївни Шевченко. Ганна Євгеніївна народилася у Кіровограді (зараз це місто Кропивницький), деякий час проживала там, та кожного літа приїздила до бабусі в Брисі (зараз це масив Брисі міста Заводського). Закінчила загальноосвітню школу №1 в Заводському, за фахом учитель географії та біології, кандидат географічних наук. Зараз живе і працює в місті Суми, займається журналістикою, навчає школярів створювати газету, керує гуртком «Основи журналістики» у Сумській обласній гімназії-інтернаті для талановитих та творчо обдарованих дітей.

Ганна Євгеніївна - автор численних науково-популярних і краєзнавчих публікацій, дитячих казок, оповідань, п'єс, член Національної спілки журналістів України, член Національної спілки письменників України. 

Талановиту письменницю і казкарку вже неодноразово відзначали у світі вітчизняної літератури. Вона переможець (гран-прі) літературного конкурсу «Просто так» у номінації «Література для дітей», лауреат літературного конкурсу «Коронація слова» (2012), дипломант І Корнійчуковського конкурсу (2013), переможець літературного конкурсу «Коронація слова - 2015» відразу в трьох номінаціях - «Прозові твори для дітей», Вибір видавництва та літературної премії «Вибір дітей». В коронованому творі «Комп і компанія», дія відбувається в селі Брисі, якого вже немає на карті. Таким чином Ганна хотіла увіковічнити, зберегти назву рідного для неї місця, яке надихає і живить її душу.

В  доробку Ганни Євгеніївни є збірка ліричних «дорослих» віршів «Крила в шухляді». Як пише у передмові до книги  Людмила Ромен, відповідальний секретар Сумської організації Національної спілки письменників України, їй «дуже припали до душі вірші з циклу «Бабусина скриня». В поезіях Анни Коршунової багато «краси, щирості почуттів, любові до маминої хати, бабусиного обійстя, живої природи». Тут і родова пам’ять, наші українські традиції і свята, наші обереги, і пісня-молитва, що гріє і світить нам все життя.

Рушники бабусині пахнуть літом,

Святами зеленими, теплим світлом.

Розпростерли рученьки вишивані,

В’ються по них руженьки – та й рум’яні!

Тонко помережані, білосніжні,

Всі вас пам’ятаю я, рідні, ніжні!..

Літературний процес триває і підростає молоде талановите покоління, яке продовжує славні традиції, пробує свої сили на літературній ниві.

Сьогодні в районі працює  5 шкільних дитячих літературних студій, дві з яких в Заводському. Літературні студії: «Паросток» (Заводська ЗОШI –III ступенів №2, керівник Погрібняк Ю.М.) і «Золотослів» (Заводська ЗОШI –III ступенів №1, керівник  Онопрієнко С. А.).

Ці студії об’єднують талановитих, літературно обдарованих дітей, які гідно представляють наш край на різноманітних обласних, всеукраїнських і  міжнародних конкурсах.

Члени літературної студії «Заспів», керівником якого є вчитель української мови та літератури Лохвицького механіко-технологічного коледжу Мірошник Наталія Леонідівна, талановиті, з багатогранним сприйняттям світу, з очима, відкритими до всього прекрасного і вже мають власні поетичні спроби. Їхні вірші представлені на конкурсах та фестивалях районного, обласного рівнів і займають почесні призові місця, неодноразово друкувалися в пресі.

Нехай же рідне українське  слово, посіяне в душах юних студійців їх талановитими педагогами,  проросте гінкими пагонами любові і добра на літературній  ниві.

І куди б не закинула нас доля, пам’ятаймо, не забуваймо рідної землі, дорогого серцю куточка, що навчив вірити, мріяти і любити, що надає крила і підтримує протягом всього життя.

                                                                     Лисенко Н.О.,провідний бібліотекар.