Крути: маловідомі факти про українські Термопіли

29 січня в Україні відзначають День пам’яті героїв Крут – саме там у 1918 році відбувся бій,що на довгі роки  став одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність. Заводська міська бібліотека №1 також приєдналась до цих пам’ятних днів і провела Історичну годину маловідомого факту на тему «Понад Крутами вічність у сурми сурмить» для студентів  Лохвицького технологічного технікуму ПДАА групи  М – 13Б «Експлуатація та ремонт обладнання та ремонт харчових виробництв».  

 

 В ході проведення заходу бібліотекарі запропонували студентам прослухати пісню «Впав на землю січневий мороз..»,Гімн «Ще не вмерла Україна..» у виконанні Олександра Пономарьова,а також невмирущу «Калиноньку».

    Присутні на заході  прослухали інформацію про маловідомі факти битви юнацтва за Крути,які було покладено в основу сценарію Історичної години.

      На початку міроприємства перед учнями  з короткою історичною довідкою виступила бібліотекар  Лисенко Н.

    

 Далі розповідь продовжила завідувачка Єрмакова Л.М.: 

«Героїчна загибель української молоді під станцією «Крути»

майже 100 років тому стала символом національної відданості та самопожертви в ім'я оборони своєї вітчизни від чужоземних поневолювачів. У колах  націоналістично налаштованої української інтелігенції, головно на Галичині, Крути було оповито  напівлегендарним серпанком, вони були прикладом для наслідування у молодших поколінь. 29 січня свідома частина українського народу відзначила 99-ту річницю з дня цієї трагічної події. 

За 25 років Незалежності  було вже багато сказано про Крути. Тож не зупинялися на перебігові бою,а звернули увагу на ті факти, які звичайному громадянину невідомі, а їх варто було б знати. Таким чином було внесено лепту до повнішого розуміння подвигу крутянців. На думку Івана Гуцуляка події розвивалися за сценарієм,який неможливо було а ні збагнути, а ні повірити в нього. Але факти свідчать про інше.

Факт 1-й - ПРОРОЦТВО, ЩО ЗБУЛОСЯ

Мало кому відомо, що загибель 300 юних патріотів була… спророкована. На початку листопада 1917 року в Києві відбувся  Третій  Всеукраїнський  військовий  з'їзд  у  складі 3 тис. делегатів, що представляли 2 мільйони зорганізованого вояцтва. Серед них були і моряки, які піднесли жовто-блакитний стяг над Чорноморським флотом. Делегат з'їзду Першого Українського запасного полку Атамановський, нагадавши легенду про 300 закам'янілих воїнів знаменитого Фрідріха, звернувся до залу зі словами, які виявилися пророчими:

«Народний переказ говорить, що скоро настане час, коли ці 300 вояків пробудяться, підуть у бій і перші проллють свою кров за самостійну Україну! Може, цей час уже настав: багато з вас проллє кров за відбудування української держави. Слава товаришам, які перші ляжуть у цій страшній святій боротьбі».

    Ця промова була виголошена за два з половиною місяці до битви під Крутами.

Факт 2 – й-ЩО НАДИХНУЛО КРУТЯНЦІВ?

Маловідомо й те, що до рішення податися до збройних лав українських студентів і гімназистів, ще буквально дітей, наштовхнуло звернення київської газети «Нова Рада» від 11 (24) січня 1918 року:

«Прийшов грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь, обсіла нашу Україну російсько-«большевицька» (котра нічого спільного не має з ідейним більшовизмом) грабіжницька орда [...] Хай кожен студент-українець пам'ятає, що в цей час злочинно бути байдужим. Треба кинути на цей час науку та буденну працю і однією дружньою лавою, як було з початку революції, стати на оборону прав українського народу».

 Факт 3 – й - «ОСОБЛИВО МАЛО ЗНАЛИ МИ СТРІЛЯТИ»

На бій молоді люди йшли майже непідготовленими. Перед від'їздом їх загнали у касарню, видали кожному старі шинелі, штани, черевики без обмоток, «арештантські» шапки і старі, поржавілі рушниці. Багато хто вперше тримав у руках кріса і, звісно, не вмів стріляти.

«Військової муштри мало хто знав, — згадав пізніше Іван Шарий, один із небагатьох учасників бою, що залишився живим (розстріляний більшовиками у 1930 р.). — Тому спочатку ми попрохали собі учителів, які б навчали нас військової справи. Недовго, одначе, довелося вчитись, потрібно було негайно їхати [...] і вже на місці доповнити свої убогі знання військової науки. Особливо мало знали ми стріляти. Але дарма — поїхали».

«Наслідком поганої бойової підготовки було те, що багато козаків не вміли навіть добре стріляти, не знали, як розібрати засуву рушниці», — зазначив Борис Монкевич, герой Крут (помер 1971 р. в Канаді).

Факт 4 –й - ПІД СПІВ «ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА» ЕШЕЛОН РУШИВ НА ПІВНІЧ

На фронт майбутні герої рушили, співаючи гімн та інших українських пісень. Студенти весело провели переїзд з Києва до рокової станції. «Мов передчуваючи свою загибель, козаки були бадьорі, веселі й підняли веселий гамір. Українська пісня лунала серед вагонів», — згадав той же Борис Монкевич.

Факт 5 –й - «НІХТО НЕ ВІРИВ У МОЖЛИВІСТЬ СЕРЙОЗНОЇ БИТВИ»

Прибувши на станцію, молодь не припускала навіть думки, що завтра накладе кістьми і вкриє холодні поля Чернігівщини. А командування перед боєм навіть пропустило в табір большевицької орди потяг із 2000-ми роззброєних армією Петлюри червоноармійців. Коли спам'яталися, було вже пізно.

«Ніхто не вірив у можливість серйозної битви, — написав у своїх спогадах Іван Шарий. — Але стрілянина, спочатку нечаста, перейшла в справжній наступ ворога».

Цікаво, що в можливість битви не вірили й самі большевики. Їх перевага була настільки тотальною, що збройна сутичка озброєної до зубів 4000-ї армії Муравйова з кількома сотнями дітей, які до того ж не вміли стріляти, могла викликати лише саркастичний подив.

«… червоні розпочали свій наступ в зімкнутих колонах. Це виглядало так, ніби вони йшли на парад, занедбуючи найпримітивніші засоби безпеки [...] Передні частини червоних, очевидно, були певні нашої втечі», — вказав у спогадах Аверкій Гончаренко, командир бою під Крутами (помер 1980 р. в США).

Факт  6 –й  - ПЕРЕПЛУТАЛИ НАКАЗ

Українське вояцтво, будучи слабо підготовленим і значно поступаючись ординцям у чисельності, відчуваючи нестачу в зброї й набоях, протрималося майже цілий день, запекло стримуючи наступ ворожих сил. Коли втримувати позиції стало просто неможливо, командування віддало наказ відступати. Але в хаосі бою наказ неправильно зрозуміли, що коштувало життів не одного десятка молодих бійців.

«… десь по дорозі наказ переплутано, і студентська сотня почула, що треба наступати. В той час, коли праве крило розпочало відступ, ліве рушило вперед», — згадав учасник бою Ігор Лоський (помер 1936 р. у Львові).

Факт 7- й - ЗАГИНУЛИ ЧЕРЕЗ… ВАЛЯНКИ

Той же Ігор Лоський у спогадах зазначив, що багато його товаришів могли врятуватися, якби не були у валянках: «… вони від снігу намокли, зробилися страшенно важкі — тікати в них не було змоги». В результаті бою близько 300 січовиків загинули, а 35 потрапили в полон. 28 з них по-звірячому катували, а потім стратили, заборонивши місцевим селянам хоронити тіла. Семеро полонених дивом врятувалася. Перед розстрілом учень сьомого класу Другої Української гімназії, галичанин Григорій Пипський, затягнув на увесь голос «Ще не вмерла...», а всі решта його підтримали.

Через півмісяця після трагедії трупи розстріляних під Крутами січовиків викопали і привезли до Києва для поховання. Матерям було важко розпізнати своїх синів: «Всіх полонених замордовано звірячим способом: вони були з розбитими головами, повибиваними зубами, повиколюваними очима. Кілька трупів не вдалося розпізнати, так вони були понівечені», — згадав Борис Монкевич.

Факт – 8 –й -СПЛЮНДРУВАННЯ МОГИЛ

Коли 1919 року большевики знову захопили Київ, вони не пропустили нагоди ще раз поглумитися над крутянцями, але вже мертвими. «Могилу Крутянських героїв було зрівняно з землею, — розповів дослідник бою під Крутами Іван Ільєнко, — а в 30-х роках було ліквідовано кладовище на Аскольдовій могилі. Місце поховання страчених січовиків поглинув парк, а їхній подвиг — морок забуття. А коли й згадували про них в Радянській Україні, то зі негативом і безсоромною брехнею великодержавної лженауки».

Ми, свідомі українці, повинні пам'ятати подвиг наших попередників. Нехай бій під Крутами й не справив великого впливу на перебіг війни, але він став символом непереможності духу, який не сплюндрувати і не знівечити ворогам української нації. На думку професора Володимира Сергійчука він,все ж був одним із чинників,завдяки якому УНР визнали державою у світі».

    Насамкінець Історичної  години прозвучав вірш Миколи Дяченка «Крути» у читанні бібліотекарки Матяш А.

  

Свято зимового Миколая у місті.

 Щозими до міста Заводського прибуває святий Миколай,щоб привітати учнів середніх шкіл з настанням зимових свят і роздати їм подарунки. Цього року він,вже традиційно,прибув до Заводської середньої школи №2.

Школярів також привітала спеціаліст по роботі з дітьми та молоддю Заводської міськради Горбенко Юлія Анатоліївна.

Учні школи - Чернець Ю.,Горбенко Ю.,Міняйло М.,Іващенко Я.,ГребецьД.,Труш О.,Лихварь О.,Горбенко Д. - були ведучими літературно –музичної композиції «Із неба в український край іде зимовий Миколай»,яку підготувала Заводська міська бібліотека №1. Спочатку до діток,а це були учні 1-х – 4-х класів,вийшли Ангели і прочитали їм вірші. Далі налетів зимовий Вітер,який порозмітав усі замети,всі шляхи і перелоги,щоб звільнити дорогу святому Миколаю і він швидше прийшов до дітей. А назустріч  побігли Яринка і Тарасик і привели Миколая прямо до вітальної зали. Учні прочитали вірші для нього і  затанцювали. А він привітав їх та звернувся ось  з такими словами :

Бачу я, ви добрі діти –

Буде з того Бог радіти!

               Хай же вам, мов сонце світить,

Захищає, мов покров,

Божа ласка та любов!

Не за плату-нагороду,

  А тому, що чесні зроду,

Що шляхетні, не пусті,

Правді служите святій.

             А далі анголята розвантажили санчата повні подарунків  і  розпакували гостинці -  шоколадні цукерки та шоколадки –  і оздали дітям, увагою не було обійдено жодного учня.

              На якийсь час всі присутні у вітальній залі поринули у чудесний світ казки.

               Висловлюємо щиру подяку міськраді Заводського,яка заздалегідь подбала про дарунки.

               

 

Роботи подружжя Гребенюк.

Виставка робіт подружжя Гребенюків.

      Похмурими днями «радує» містян листопад і,немов би всупереч йому, у Заводській бібліотеці №1 розпочала діяти  світла і життєствердна виставка живописних робіт подружжя Гребенюків Валентини та Олександра. Вона продовжує серію виставок робіт місцевих художників – професійних та аматорів -  «Світ прекрасного у творчості  земляків».

    Виставка називається «Крила янгола над містом». Чому саме так? Про це можна дізнатись відвідавши її. Запрошуємо всіх,кому цікавий світ прекрасного.

Л.М.Єрмакова,завідуюча.

Немає тих висот,які б не здолав народ,що в себе вірить..

      Революція  Гідності  є не просто згадкою, вона триває і донині.. Адже завдання,поставлені народом у ті дні, актуальні  і сьогодні.  Три роки тому кілька сотень сміливих дівчат та юнаків,без участі політиків зібралися на Євромайдані, щоб висловити мирний протест проти дій режиму Януковича.  Звіряче побиття молоді сколихнуло тоді всю Україну. Про  випробування долею на той час  ніхто не мав уявлення.  А 21-ше листопада назавжди увійшло  в історію,як День Гідності і Свободи. До подій цього свята у Заводській міській бібліотеці №1 було влаштовано книжкову виставку – пам’ять «Події,що змінили долю України». До неї було подано цитату Євгена Плужника

«Хором земля й небеса:

– Благословенні довіку,

Хто себе кров’ю вписав

      В книгу безсмертя велику».

     А ще для користувачів Інтернет – центру,що діє в бібліотеці, було проведено патріотично – інформаційну бесіду на тему «Майдан. Хроніка подій». У ній бібліотекарі зазначили,що «..Україна – це територія гідності і свободи. Такими нас зробила не одна, а дві революції – Майдан 2004 року, який був Святом Свободи, і Революція 2013 року, Революція Гідності. Це був надзвичайно важкий іспит для України, коли українці продемонстрували свою європейськість, гідність, своє прагнення до свободи».

     « .. День Свободи в Україні відзначався 22 листопада починаючи з 2005 року – у річницю початку першого Майдану, так званої "Помаранчевої революції".

Відтепер 21 листопада в Україні щорічно відзначатиметься День гідності і Свободи.»

Старт першого Майдану має чітку дату — 22 листопада 2004 року, коли на наступний день після другого туру президентських виборів масово вийшли на центральну площу країни прихильники опозиційного кандидата Віктора Ющенка, які були не згодні з наміром влади присудити перемогу своєму кандидату — прем’єру Віктору Януковичу.

      Люди виходили на Майдан не стільки за Ющенка чи проти Януковича, скільки заради відстоювання свого права на вибір. Адже головною мотивацією для старту «помаранчевої революції» став надмірний для країни рівень фальсифікацій на користь провладного кандидата.

         Скільки б політологи не намагалися довести, що Майдан заздалегідь було сплановано і проплачено західними спецслужбами, його масовість можна пояснити тільки стихійністю та самоорганізацією учасників. В окремі дні в центрі Києва налічувалося до 1  млн. протестантів. Тим більше, що в протилежному таборі, який володів усіма державними ресурсами для цього, не змогли організувати щось подібне.

         Революція Гідності 2013 року стала часом пробудження людей,їх здатності піднятися над власними інтересами заради кращого майбутнього. Ця велика віра вела вперед попри кулі снайперів,кийки «беркутівців» та тисячі кримінальних справ,які порушували проти  майданівців.  «Серце Європи б’ється в Києві»,- сказав французький філософ зі  сцени на Майдані.

  У ході бесіди бібліотекарі розповіли про етапи Єврореволюції в Україні та відзначили,що Сотні сердець згоріли за перемогу і запалили ще мільйони сердець. За рідну Батьківщину, за наше з вами майбутнє сини України поклали свої голови на київському Майдані, на донецьких землях. І наш з Вами обов’язок перед «Небесною сотнею» — продовжити боротьбу і виграти бій за кращу долю українського народу.

Слава Україні! І вічна пам’ять героям!

            На заході прозвучали  пісні про Євромайдан та полеглих на ньому у виконанні групи «Мандри»,Оксани Білозір та інших авторів.

         Ще одну знакову для Україну річницю – дні пам’яті Голодомору бібліотекарі відзначили книжковою полицею під назвою « Рік тридцять третій… Голод.. Голод». Читачі бібліотеки зможуть ознайомитись із виданнями про голодомор як в Україні,так і на території  Лохвиччини та Полтавщини,зі спогадами земляків,які пережили цю трагедію.

Єрмакова  Л.М.,завідуюча

міською бібліотекою №1.

Вже вийшла в світ книга нашого земляка із села Токарі Василя Богдана "Про наболіле".

“ПРО НАБОЛІЛЕ”

Таку назву має збірка, котра побачила світ у полтавському видавництві. Першими оцінити її зможуть саме полтавські читачі. Її автор – наш земляк, уродженець села Токарі Лохвицького району, ветеран, один із керівників Служби зовнішньої розвідки України, генерал-лейтенант Василь Богдан. На запрошення голови Громадської ради при облдержадміністрації Володимира Голуба Василь Богдан побував у Полтаві й розповів журналістам, що спонукало автора поділитися з громадськістю своїми думками.

“Якоюсь мірою це незвично для людини моєї професії. Але я зважився на цей крок, щоб без зайвих амбіцій висловити свої думки про нинішній непростий період в історії нашої країни, – розповів Василь Богдан. – У книзі йдеться про становлення української нації у контексті реалізації євроатлантичного курсу держави, про особливості безпеки української держави в умовах збройної агресії сусідньої країни. Я хочу висловити свою позицію щодо подій, які відбуваються в Україні, та оцінити їх з огляду на мій сорокарічний досвід роботи у спецслужбах. “Про наболіле” – це не мемуари. Я спробував оцінити ситуацію за певний період, спрогнозувати та представити моделі розвитку подій на перспективу”, – наголосив автор.
Книга охопила період з 2012-го по 2016 рік. Вона складається з двох частин. У першій – стислі та розлогі аналітичні розвідки, у другій — статті та інтерв’ю про роль і місце сектора безпеки і оборони у забезпеченні громадянського миру, суверенітету, соборності України. Матеріали містять аналіз нинішніх суспільно-політичних процесів в Україні, розкривають проблеми, пов’язані із розбудовою держави. “Це стосується питань, пов’язаних з тією кадровою політикою, яку зараз проводить держава. Йдеться про роль і місце міжнародних організацій у контексті надання допомоги Україні щодо відсічі агресору”, – зазначив Василь Богдан. Книга містить оцінки непослідовної та нерішучої позиції зарубіжних партнерів стосовно підтримки України. “Починаючи з 2005 року, Служба зовнішньої розвідки України регулярно повідомляла вище керівництво держави про наміри зробити Україну залежною й підпорядкованою. На жаль, керівництво країни дослухається лише відсотків на 3–5 до того, що доповідають спецслужби. Власне мотивацією викладення окремих думок було усвідомлення того, що прогнозовані зовнішньою розвідкою України ще у 2005 році загрози нацбезпеки переходять у завершальну фазу реалізації. Адже за період правління Януковича спецслужби були дезорієнтовані, дезорганізовані й заповнені агентурою Російської Федерації. З огляду на свій досвід та знання у книзі я висловлюю критику зарубіжних партнерів. Вони, підтримуючи курс демократичних сил України, не проінформували вище керівництво нашої держави про дії та наміри сусідньої країни”, – наголосив Василь Богдан.
Збірка орієнтована на українського патріота. “Вона – для студентів, політиків, аналітиків, людей з активною громадською позицією. В Україні потрібно формувати громадян, а з громадян – націю”, – зазначив автор.
Володимир Голуб повідомив, що Громадська рада при ОДА запропонує експертній раді з випуску соціально значущих книг внести збірку до переліку видань, які планують надрукувати за кошти обласного бюджету. Наклад збірки становитиме 100 тисяч екземплярів. На це потрібно 20 тисяч гривень. Також нині розглядається й співпраця зі спонсорами.

ЗБІРКУ "ПРО НАБОЛІЛЕ" У ПОЛТАВІ ПРЕДСТАВИВ КОЛИШНІЙ ПРАЦІВНИК СПЕЦСЛУЖБ ВАСИЛЬ БОГДАН

«Про наболіле». Таку збірку представив у Полтаві наш земляк, генерал-лейтенант Василь Богдан. Він майже 40 років пропрацював у спецслужбах радянської та незалежної України. Що спонукало автора створити книгу  та поділитися з громадськістю своїми думками, - дізналася Наталія Золотар.

2012-й – 16-й роки – такий період охопила книга Василя Богдана «Про наболіле». Автор – виходець із Лохвицького району. А тому спочатку саме землякам вирішив донести суть своїх напрацювань.                                                           

БОГДАН: В якійсь мірі це буде нетрадиційно для людини моєї професії. Але, тим не менше, я зважився на цей крок. Щоб без ніяких амбіцій, все-таки поділиться своїми думками про такий непростий період в історії нашої країни, - про ті живі події, які зараз відбуваються. В цих матеріалах я спробував і оцінити ситуацію за певний період, і її спрогнозувати, і дати якісь моделі розвитку подій на перспективу.                                                            

Збірка складається з двох частин.  Матеріали містять інформацію про суспільно-політичні процеси в Україні. Також - розкривають проблеми, пов’язані із розбудовою держави, продовжує автор.  

БОГДАН: Це і стосується проблем, пов’яз. із тією кадровою політикою, яку проводить зараз держава. І стосовно ролі і місця міжнар. організацій в контексті надання допомоги Україні  у відсічі агресору. І що пов. Україна, громадянське суспільство, щоб ефективно провести реформи. І відбутися Україні як державі. І набути втрачений статус міжнар. суб’єкта.                                                    

Книгу ще не видали. Але Василь Богдан сподівається, що найближчим часом його праця побачить світ. На це потрібно 20 тисяч гривень, повідомив ініціатор зустрічі з автором, голова громадської ради при облдержадміністрації Володимир Голуб. За його словами, якщо ідею реалізують, то збірка вийде накладом – 100 тисяч екземплярів.