Крути: маловідомі факти про українські Термопіли

29 січня в Україні відзначають День пам’яті героїв Крут – саме там у 1918 році відбувся бій,що на довгі роки  став одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність. Заводська міська бібліотека №1 також приєдналась до цих пам’ятних днів і провела Історичну годину маловідомого факту на тему «Понад Крутами вічність у сурми сурмить» для студентів  Лохвицького технологічного технікуму ПДАА групи  М – 13Б «Експлуатація та ремонт обладнання та ремонт харчових виробництв».  

 

 В ході проведення заходу бібліотекарі запропонували студентам прослухати пісню «Впав на землю січневий мороз..»,Гімн «Ще не вмерла Україна..» у виконанні Олександра Пономарьова,а також невмирущу «Калиноньку».

    Присутні на заході  прослухали інформацію про маловідомі факти битви юнацтва за Крути,які було покладено в основу сценарію Історичної години.

      На початку міроприємства перед учнями  з короткою історичною довідкою виступила бібліотекар  Лисенко Н.

    

 Далі розповідь продовжила завідувачка Єрмакова Л.М.: 

«Героїчна загибель української молоді під станцією «Крути»

майже 100 років тому стала символом національної відданості та самопожертви в ім'я оборони своєї вітчизни від чужоземних поневолювачів. У колах  націоналістично налаштованої української інтелігенції, головно на Галичині, Крути було оповито  напівлегендарним серпанком, вони були прикладом для наслідування у молодших поколінь. 29 січня свідома частина українського народу відзначила 99-ту річницю з дня цієї трагічної події. 

За 25 років Незалежності  було вже багато сказано про Крути. Тож не зупинялися на перебігові бою,а звернули увагу на ті факти, які звичайному громадянину невідомі, а їх варто було б знати. Таким чином було внесено лепту до повнішого розуміння подвигу крутянців. На думку Івана Гуцуляка події розвивалися за сценарієм,який неможливо було а ні збагнути, а ні повірити в нього. Але факти свідчать про інше.

Факт 1-й - ПРОРОЦТВО, ЩО ЗБУЛОСЯ

Мало кому відомо, що загибель 300 юних патріотів була… спророкована. На початку листопада 1917 року в Києві відбувся  Третій  Всеукраїнський  військовий  з'їзд  у  складі 3 тис. делегатів, що представляли 2 мільйони зорганізованого вояцтва. Серед них були і моряки, які піднесли жовто-блакитний стяг над Чорноморським флотом. Делегат з'їзду Першого Українського запасного полку Атамановський, нагадавши легенду про 300 закам'янілих воїнів знаменитого Фрідріха, звернувся до залу зі словами, які виявилися пророчими:

«Народний переказ говорить, що скоро настане час, коли ці 300 вояків пробудяться, підуть у бій і перші проллють свою кров за самостійну Україну! Може, цей час уже настав: багато з вас проллє кров за відбудування української держави. Слава товаришам, які перші ляжуть у цій страшній святій боротьбі».

    Ця промова була виголошена за два з половиною місяці до битви під Крутами.

Факт 2 – й-ЩО НАДИХНУЛО КРУТЯНЦІВ?

Маловідомо й те, що до рішення податися до збройних лав українських студентів і гімназистів, ще буквально дітей, наштовхнуло звернення київської газети «Нова Рада» від 11 (24) січня 1918 року:

«Прийшов грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь, обсіла нашу Україну російсько-«большевицька» (котра нічого спільного не має з ідейним більшовизмом) грабіжницька орда [...] Хай кожен студент-українець пам'ятає, що в цей час злочинно бути байдужим. Треба кинути на цей час науку та буденну працю і однією дружньою лавою, як було з початку революції, стати на оборону прав українського народу».

 Факт 3 – й - «ОСОБЛИВО МАЛО ЗНАЛИ МИ СТРІЛЯТИ»

На бій молоді люди йшли майже непідготовленими. Перед від'їздом їх загнали у касарню, видали кожному старі шинелі, штани, черевики без обмоток, «арештантські» шапки і старі, поржавілі рушниці. Багато хто вперше тримав у руках кріса і, звісно, не вмів стріляти.

«Військової муштри мало хто знав, — згадав пізніше Іван Шарий, один із небагатьох учасників бою, що залишився живим (розстріляний більшовиками у 1930 р.). — Тому спочатку ми попрохали собі учителів, які б навчали нас військової справи. Недовго, одначе, довелося вчитись, потрібно було негайно їхати [...] і вже на місці доповнити свої убогі знання військової науки. Особливо мало знали ми стріляти. Але дарма — поїхали».

«Наслідком поганої бойової підготовки було те, що багато козаків не вміли навіть добре стріляти, не знали, як розібрати засуву рушниці», — зазначив Борис Монкевич, герой Крут (помер 1971 р. в Канаді).

Факт 4 –й - ПІД СПІВ «ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА» ЕШЕЛОН РУШИВ НА ПІВНІЧ

На фронт майбутні герої рушили, співаючи гімн та інших українських пісень. Студенти весело провели переїзд з Києва до рокової станції. «Мов передчуваючи свою загибель, козаки були бадьорі, веселі й підняли веселий гамір. Українська пісня лунала серед вагонів», — згадав той же Борис Монкевич.

Факт 5 –й - «НІХТО НЕ ВІРИВ У МОЖЛИВІСТЬ СЕРЙОЗНОЇ БИТВИ»

Прибувши на станцію, молодь не припускала навіть думки, що завтра накладе кістьми і вкриє холодні поля Чернігівщини. А командування перед боєм навіть пропустило в табір большевицької орди потяг із 2000-ми роззброєних армією Петлюри червоноармійців. Коли спам'яталися, було вже пізно.

«Ніхто не вірив у можливість серйозної битви, — написав у своїх спогадах Іван Шарий. — Але стрілянина, спочатку нечаста, перейшла в справжній наступ ворога».

Цікаво, що в можливість битви не вірили й самі большевики. Їх перевага була настільки тотальною, що збройна сутичка озброєної до зубів 4000-ї армії Муравйова з кількома сотнями дітей, які до того ж не вміли стріляти, могла викликати лише саркастичний подив.

«… червоні розпочали свій наступ в зімкнутих колонах. Це виглядало так, ніби вони йшли на парад, занедбуючи найпримітивніші засоби безпеки [...] Передні частини червоних, очевидно, були певні нашої втечі», — вказав у спогадах Аверкій Гончаренко, командир бою під Крутами (помер 1980 р. в США).

Факт  6 –й  - ПЕРЕПЛУТАЛИ НАКАЗ

Українське вояцтво, будучи слабо підготовленим і значно поступаючись ординцям у чисельності, відчуваючи нестачу в зброї й набоях, протрималося майже цілий день, запекло стримуючи наступ ворожих сил. Коли втримувати позиції стало просто неможливо, командування віддало наказ відступати. Але в хаосі бою наказ неправильно зрозуміли, що коштувало життів не одного десятка молодих бійців.

«… десь по дорозі наказ переплутано, і студентська сотня почула, що треба наступати. В той час, коли праве крило розпочало відступ, ліве рушило вперед», — згадав учасник бою Ігор Лоський (помер 1936 р. у Львові).

Факт 7- й - ЗАГИНУЛИ ЧЕРЕЗ… ВАЛЯНКИ

Той же Ігор Лоський у спогадах зазначив, що багато його товаришів могли врятуватися, якби не були у валянках: «… вони від снігу намокли, зробилися страшенно важкі — тікати в них не було змоги». В результаті бою близько 300 січовиків загинули, а 35 потрапили в полон. 28 з них по-звірячому катували, а потім стратили, заборонивши місцевим селянам хоронити тіла. Семеро полонених дивом врятувалася. Перед розстрілом учень сьомого класу Другої Української гімназії, галичанин Григорій Пипський, затягнув на увесь голос «Ще не вмерла...», а всі решта його підтримали.

Через півмісяця після трагедії трупи розстріляних під Крутами січовиків викопали і привезли до Києва для поховання. Матерям було важко розпізнати своїх синів: «Всіх полонених замордовано звірячим способом: вони були з розбитими головами, повибиваними зубами, повиколюваними очима. Кілька трупів не вдалося розпізнати, так вони були понівечені», — згадав Борис Монкевич.

Факт – 8 –й -СПЛЮНДРУВАННЯ МОГИЛ

Коли 1919 року большевики знову захопили Київ, вони не пропустили нагоди ще раз поглумитися над крутянцями, але вже мертвими. «Могилу Крутянських героїв було зрівняно з землею, — розповів дослідник бою під Крутами Іван Ільєнко, — а в 30-х роках було ліквідовано кладовище на Аскольдовій могилі. Місце поховання страчених січовиків поглинув парк, а їхній подвиг — морок забуття. А коли й згадували про них в Радянській Україні, то зі негативом і безсоромною брехнею великодержавної лженауки».

Ми, свідомі українці, повинні пам'ятати подвиг наших попередників. Нехай бій під Крутами й не справив великого впливу на перебіг війни, але він став символом непереможності духу, який не сплюндрувати і не знівечити ворогам української нації. На думку професора Володимира Сергійчука він,все ж був одним із чинників,завдяки якому УНР визнали державою у світі».

    Насамкінець Історичної  години прозвучав вірш Миколи Дяченка «Крути» у читанні бібліотекарки Матяш А.