«Вона,немов співала на уроках…»

Спогад - есе

      Для сільської дитини,що далека від міських вигод і яка доволі рано стає для батьків помічником по господарству,школа часто чи не єдине місце,де вона може приєднатися до цивілізаційних знань,розвинути природні здібності і таланти,навчитись поводженню серед однолітків… У цих життєвих питаннях  перед сільськими учителями постають виклики і вимоги любові до своїх учнів,самовідданості і самопожертви. Як показало життя,наші вчителі не тільки володіли такими рисами,але ще і були талановитими і багато обдарованими людьми. І їм теж доводилось працювати на землі,тримати господарство,працюючи як усі  селяни…Сільський вчитель часто заслуговує на земний уклін поряд  із рідними батьками селянських дітей. Всі ,хто нас навчав у восьмирічці,залишили свій слід у наших душах,бо розуміли,що кожен з нас,не зважаючи на скромність буття і можливостей,талановитий по-своєму. Всі вони віддали нам свої серця і душі.

           Але я хочу згадати одну з них,яка була не тільки мамою моєї однокласниці ,але ще і близька тим,що навчала рідної мови. Це були ЇЇ уроки – української мови та літератури. Ще задовго до переходу у старші класи доводилось чути про вчительку,яка «співає на уроках»! Це будило велику дитячу цікавість: як же це вона «співає»?Я знала Надію Трохимівну ще до старших класів,бо разом росли і гуляли з її донькою і моєю однокласницею Танею Гирман.

       Аж ось і прийшов четвертий клас і такий довгожданий  і цікавий урок української мови разом зі «співаючою» вчителькою. Зайшла Надія Трохимівна… Всі чекають - коли ж вона «заспіває»? Глянула на нас,посміхнулась і розпочала свій урок…Про красу рідної мови,її милозвучність,про письменників – полтавців,наших земляків,що своєю творчістю розвинули і прикрасили її. Це вже пізніше я зрозуміла,що то був за спів! Це таким чином ,по – особливому розтягуючи слова,Надія Трохимівна передавала нам поетичність,багатство і співууучість нашої української мови! І це вже потім на уроках, далі й далі,коли ми розбирали твори Г.Сковороди і його «Всякому городу НРАВ і права…,всяка імєєт свій УМ голова»,І.Котляревського,коли вчили напам’ять  В.Сосюру,вона нам просто читала їхні твори вголос в якійсь,тільки їй притаманній манері,красиво наголошуючи і немов би трішки розтягуючи особливо вдалі фрази,мов розспівуючи їх: «Еней був парубок МОТОРНИИЙ і хлопець,ХОТЬ куди козак. УДАВСЬ  на всеє зле ПРОВОРНИЙ завзятіший од всіх бурлак». «НО  греки,як спаливши Трою,зробили з неї СКИРТУ гною,він,взявши торбу,ТЯГУ ДАВ..» Оті всі «хоть», «но», «тягу дати» були такі смішні і смачнющі!

         «Енеїда» була чимось особливим у нашому «курсі наук»,бо наша вчителька просто читала її нам вголос у своїй щирій і палкій манері! Ми разом з нею обливались веселими слізьми,слухаючи про пригоди українських козаків. А що вже у творах Івана Котляревського повно  отих словесних смаколиків,то годі й казати! І в «Енеїді»,і в «Наталці – полтавці»…Діалоги Возного і Виборного були тому прикладом:

« Чи се – ТЕЄ-ТО ЯК ЙОГО – нова пісня,пане Виборний?» « Та се,добродію,не пісня,а НІСЕНІТНИЦЯ. Я співаю ІНОГДІ,що в голову лізе…»,або «…вишнівки з кварту УКУТАЛИ,та й ЯК-ТО КАЖУТЬ,і підкріпилися». «А ви ж їй ЩО?», «А вона ж вам ЩО?»,»АВЖЕЖ ЩО!».

         «Москаля – чарівника» ми прочитали як мовиться, «за компанію» хоч він і не був тоді програмовим.

            Після таких уроків немов би дзвеніло повітря,невидимо лунала музика мови,тієї мови,якою ми щодня розмовляли. Це була вона – гармонія.

             І про кохання Наталки і Петра ми вперше почули вислів М.Коцюбинського : «Діти! Знайте,що і під грубою селянською свиткою б’ється людське серце!» саме від неї. В її устах це звучало якось надзвичайно значуще!

            Відомо,що І.Котляревський з великим тактом виробив смак і відчуття міри в античних джерелах «Енеїди»,але у його написанні вона звучала дуже по – українськи. «Стати на шведську могилу і писати ,як «од старих чував» - це була перша висота в українській літературі. Виникає гордість і за письменника – земляка та його творчість і сільську вчительку,яка донесла до нас ,сільських дітей,цю думку.

            А далі були Тарас Шевченко над «Катериною» якого плакали всім класом разом із нашою Надією Трохимівною,була Леся Українка з її словом «єдиною зброєю»,був Володимир Сосюра і його «Так ніхто не кохав»,коли ми червоніючи,захоплено слухали вірша і його поема «Вчителька»…Скільки їх було,тих прекрасних уроків,які нам проводила Надія Трохимівна Гирман!

            Як багато значить талант учителя при вивченні рідної мови. Починає народжуватися смак і розуміння свого рідного слова,того,коли за звичайною буденною говіркою ховаються великі мовні глибини! Надія Трохимівна таки зуміла прищепити нам любов до рідного слова «бо то не просто мова,звуки», а звідси вже і любов до своєї малої батьківщини,України,до її людей. Ми самі,того не усвідомлюючи,випурхнули з нашої Токарівської восьмирічки палкими патріотами своєї батьківщини України та її мови! У ті 70 – ті роки ми понесли все це з собою у життя. Бо вже розуміли,що українці,як і наша вчителька, і ми не були націоналістами,як і вона,знаючи,що наша мова по красі знаходиться на другому місці в світі.

            …Надія Трохимівна багато років поспішала до Токарівської школи,несучи з собою знання,свою душу і серце. Можна було вже й спочивати,але вона ішла,тому,що вчитель це не просто професія,це – покликання.

            

Унікальна система водопостачання Ізраїлю, яку перейняли у 40 країнах світу.

(еко-бесіда для читачів і друзів)

В останньому  десятилітті ми зіштовхнулися з явищем,про яке ніколи не знали  - забрудненість  підземних вод. Кожен,хто викопав у себе на обійсті колодязь,знає про отой мертвотний запах,який починає іти з водопровідної труби. Жителі багатоквартирних будинків теж про це знають. Дехто робить пробоїну аж до 100 метрів,але такий захід не увінчується успіхом,тому доводиться воду  спускати по 1,2 а то 3 години,щоб просто набрати для приготування їжі. Якось раптом вся вода в наших колодязях стала технічною. Це яскраве свідчення  безгосподарності і жадібності тих,хто освоює недра. Ця правда,як шило , скільки не ховай – виткнеться. У своєму пості хочу розповісти про водопостачання в Ізраїлі,яке є прикладом всьому світу того,як треба берегти свою землю і господарювати на ній.

Як зазначає блоггер Ірина Пасинкова,Ізраїль є унікальною  країною з цікавими жителями. Існуючи на пустельних землях при нестачі води, нафти і родючого грунту, вони навчилися видобувати і використовувати воду, щоб зробити своє життя кращим і комфортнішим. Ізраїльський канал Emmanuil.tv розповів про систему водопостачання країни. Основне джерело питної води Ізраїлю — Галілейське море. У 1953 році в країні почали будувати систему водопостачання: трубопроводи, канали, резервуари, які постачають воду в міста з моря.

Однак прісної води завжди не вистачає на забезпечення потреб зростаючої країни. Тоді ізраїльтяни звернули свій погляд на Середземне море. Воно є одним з найважливіших природних ресурсів Ізраїлю. На сьогоднішній день країна виробляє майже півмільйона кубічних метрів питної води в день. Спеціальна система з переробки солоної морської води дозволяє всього за 1,5 години отримати прісну і чисту питну воду. Але якщо жителі країни зможуть налагодити постачання води з Середземного моря, то зможуть стати її імпортером і продавати в найближчі країни. Крім того, збудеться давня мрія ізраїльтян — надлишок води.

Коли читаєш ці рядки – серце болить за власну безгосподарність. Дивуєшся тому,як можна було «розпуститись» до того,щоб так отруїти власні грунтові води які були одними з найчистіших у світі,а ще 100 років тому воду можна було брати із місцевої річки,щоб на ній готувати!

Крім питної рідини, Ізраїлю необхідна вода для поливу рослин і вирощування врожаю. Споконвіку фермери навчилися виходити з положення за допомогою роси(!!!). Стародавні жителі країни використовували камені(!!!), щоб з них збирати росу, а зараз застосовують пластикові лотки, які направляють вологу в кореневу систему плодових дерев і економлять майже половину води для поливу. Щоб підвищити шанси на виживання при нестачі рідини, держава стала використовувати воду повторно. Були розроблені системи очищення на найвищому рівні. В результаті жителі країни використовують 80% переробленої рідини. Це у 8 разів більше, ніж будь-яка інша країна. Вона використовується для зрошування полів і потреб фермерів.

Крім Галілейського моря, пише Ірина,під пустелею Негев є цілий океан води. Він дуже солоний для опріснення, але там жителі країни змогли налагодити рибоводне господарство. Така вода підходить для вирощування деяких порід риб, а тому прямо в пустелі будуються рибні ферми. Воду в рибних резервуарах міняють щотижня, а стару зливають в місцеві оливкові гаї. При цьому рибні відходи, що містяться у воді, стають ідеальним добривом. Ізраїльтяни вчать цієї методики жителів інших країн, наприклад, африканських, де такий же  брак води і продовольства.

Джерело: https://travelask.ru/blog/posts/23499-video-unikalnaya-sistema-vodosnabeniya-izrailya-kotoruyu-per?utm_referrer=https%3A%2F%2Fzen.yandex.com&utm_campaign=dbr

Закон, по якому живемо : Конституція.

Правознавча бесіда.

28 червня вся Україна святкує День Конституції. Це свято вважається одним із наймолодших, адже воно з’явилось лише після ухвалення Основного Закону України.

Писали українську Конституцію цілих шість років – з 1990 по 1996. На фінальному етапі її прийняття опинилося під загрозою зриву через розбіжності між президентом Леонідом Кучмою і Верховною Радою.

Але в кінцевому підсумку Основний Закон України були прийнято о 9.18 ранку 28 червня 1996 року. За нього віддали голоси 315 народних депутатів (при 300 необхідних), і голосували вони окремо за кожну статтю. Для цього Рада була змушена безперервно пропрацювати 24 години.

«Є Конституція!» – такими словами голова Верховної Ради Олександр Мороз оголосив результати голосування. Основний Закон вступив в силу з дня прийняття. Після ночі роботи для депутатів влаштували невеликий банкет з шампанським і цукерками.

«Батьком» Конституції України вважається народний депутат  Михайло Сирота, який очолював Тимчасову спеціальну комісію з доопрацювання проекту.

З усіх пострадянських республік, Україна прийняла Конституцію останньою. А міжнародне співтовариство визнало її однією з найдемократичніших у світі.

28 червня – дата історичного голосування – державне свято і офіційний вихідний в Україні. Це єдине свято, яке закріплене в самій Конституції. А весь чинний Основний Закон складається з 15 розділів і 161 статті.

За допомогою Конституції кожен президент України складає присягу на вірність народу, поклавши руку на неї і Пересопницьке Євангеліє.

А в 2011 році була презентована  перша мініатюрна Конституція України – книжка розміром 2х3 см. У ній 160 сторінок, на яких вручну було написано понад 9 тисяч букв – кожна не більше 1 мм. Але мініатюра вмістила лише десяту частину тексту оригіналу. Книга важить всього 15 г. Автор – художник-графік – Ігор Степанов – витратив на її створення близько двох місяців.

Видавництво «Зелений Пес» збирається видати грант Українського культурного фонду за електронну книгу для дітей про Конституцію.

Попередники сучасної Конституції:

1. Конституція Пилипа Орлика – 1710 рік.

2. Конституція УНР –29 квітня 1918 року.

3. Мала конституція ЗУНР – 13 листопада 1918 року.

4. Тимчасова Конституція Карпатської України – 15 березня 1939 року.

Помер знаменитий вуличний кіт Боб,який надихнув Джеймса Бовена на написання своєї всесвітньовідомої повісті «Вуличний кіт на ім’я Боб».

      Рудому вусаню виповнилося 14 років і ,за словами самого Д.Бовена, він ще б прожив може років зо два,бо мав важке захворювання нирок. На жаль,так сталося,що потрапив під машину і важкі травми стали причиною загибелі. Ми,читачі повісті, щиро полюбили і кота Боба, і автора повісті за його людяну розповідь про  своє життя і сили,з якими він поборов свою хворобу. Та  повість не тільки про це,вона ще і про дружбу і взаємну залежність людей і тварин, про те,що гуманізм допомагає  у складних  життєвих  ситуаціях, про одинокість людини у цьому буржуазному світі  і пошук рідної душі,про чудо віднайдення дружби,яка надихає на успіх! Цей  твір Д.Бовена  читачі  любитимуть завжди,як назавжди запам’ятають  рудого Боба.

         Нагадаю трохи про саму повість… Історія бродячого музиканта і рудого вуличного кота відома всьому світу.  Все почалося з того, що, будучи молодим Бовен залишився зовсім без житла і грошей.  Відсутність будь-яких перспектив підштовхнула його до наркотиків. Для того, щоб заробити хоч трохи грошей на їжу, Бовен взяв у руки улюблену гітару і відправився підкорювати лондонські вулиці своєю музикою.  Правда, бажаного доходу вуличні концерти не приносили.  Справи йшли тільки гірше доти, поки в 2007 році музикант не зустрів рудого кота Боба.

       У бездомної тварини була травма на лапі.  Бовен витратив усі свої гроші на лікування нового вихованця.  Після цього вони були нерозлучні, разом виступали і давали концерти на вулицях міста.  Люди стали з'їжджатися, щоб подивитися на цю дивну, але таку симпатичну парочку.

      Незабаром справи пішли на лад.  Джеймс зміг орендувати квартиру. Поступово виліковувався від залежності. Саме тоді він відчув у собі талант письменника і зайнявся цією справою.  З тих самих пір він видав 6 книг про своє життя з Бобом.  Кіт знайшов величезну популярність вже з першої книги під назвою "Вуличний кіт на ім'я Боб".  А в 2016 році вийшов однойменний фільм, в якому кіт "грав" сам себе, а роль Джеймса дісталася акторові Люку Тредевею.  Сам Джеймс Боуен теж  з'являвся на екрані.

… На своїй сторінці в Twitter Джеймс написав: «Він буде жити в наших серцях завжди.  Спочивай з миром, Боб ».

 Автору  ж повісті  хочеться побажати сил і натхнення на інші твори,адже підтримавши себе,він став духовною опорю і іншим людям,які переживають нелегкі часи. Спасибі за гуманізм і за Боба!

Не все так райдужно: яку небезпеку таять у собі сонячні електростанції.

(Віртуальна екобесіда)

Еколог Ольга Фролова зазначає, що сонячні електростанції не такі вже й нешкідливі, як може здатися на перший погляд? Захисники природи та екоактивісти багато говорять про альтернативні джерела енергії, які позбавлять людство від необхідності спалювати вуглеводневе паливо. Так, сонячні станції рятують людство від парникових газів, але при цьому вони завдають шкоди навколишньому середовищу, зокрема птахам.

Мова піде про грандіозну сонячну електростанцію під назвою Айвонпа, яка розташувалася в американському штаті Каліфорнія. Каліфорнія — дуже посушливий регіон, і тут знаходиться частина пустелі Мохаве. Тут майже немає опадів, а це означає, що кількість сонячних днів наближена до максимально можливих показників. Станція Айвонпа розташована в тому місці, де колись існувало однойменне солоне озеро. Сьогодні водойми вже не існує, зате є сонячна електростанція, яка приступила до роботи в 2014 році.

Небезпека цієї станції полягає в її конструкції. Айвонпа є станцією баштового типу. Тобто для її роботи потрібні не сонячні панелі, а безліч дзеркал, які фокусують сонячні промені в одній точці або в декількох, як це відбувається на станції Айвонпа. Тут близько 350 тисяч дзеркал. На станції встановлені три вежі-концентратори, які приймають енергію сонця, перетворюючи її в теплову. От як раз такі вежі і становлять велику загрозу для пернатих, а всі електростанції такого типу є тим сумним місцем, де не тільки утворюється екологічно чиста енергія, але і гинуть птахи.

Птахи згоряють за частки секунд, прямо в повітрі, якщо потрапляють в концентровані промені світла, які направляються на вежу. І масштаби цієї трагедії величезні: за підрахунками вчених, щороку в цьому місці гинуть близько 6 тисяч пернатих. Але що їх приваблює у мертвої пустелі?

Це місце знаходиться на шляху сезонних міграцій птахів, тому тут зустрічаються як місцеві види, так і перелітні. Яскраве сонячне світло приваблює комах, які служать кормом для птахів, тому в повітрі над станцією Айвонпа часто можна побачити зграї пернатих. На жаль, ця проблема поки ніяк не вирішується, так як захистити птахів дуже складно.

На жаль, Айвонпа — це не єдина сонячна станція, де гинуть птахи. Ця проблема характерна для всіх станцій баштового типу, де отримують концентровані сонячні промені і виробляють енергію.

Джерело: https://travelask.ru/blog/posts/23455-ne-vse-tak-raduzhno-kakuyu-opasnost-tayat-v-sebe-solnechnye?utm_referrer=https%3A%2F%2Fzen.yandex.com&utm_campaign=dbr

6 червня в народі відзначають свято шипшинового цвіту.

(Народознавча інформхвилинка для наших читачів)

До цього часу починає цвісти шипшина, тому день і назвали в народі святом шипшинового цвіту. А ще цьогоріч воно випало в переддень великого свята Трійці,яке особливо шанує наш народ.

Так що, 6 червня можна вирушати збирати квіточки з цієї рослини. У багатьох сільських жителів шипшина росте на подвір’ї, і вони знають про її могутні властивості. З пелюсток можна зробити відвар, ним протирати шкіру для надання їй бархатистості і ніжності. А ще в Україні - Русі квіти шипшини сушили і клали під подушку людині, яку долала застуда, щоб швидше одужувала.

Працюючи в мережі,натрапила на гарного вірша,який склала загадкова пані під псевдонімом Жмеринчанка.

Кущі шипшини.

Зеленим схилом вниз кущі шипшини

коло дороги ранком розцвіли.

Стоять такі румяні як дівчата,

що вишиванки-сорочки одягли.

І усміхаються назустріч сонцю,

їх посмішки-дитинства передзвін.

Коли ми бігли маму зустрічати,

за нами бігли хмари навздогін.

А як духмяно пахло ціле поле,

здавалось, що то з неба зорепад.

І бджоли всі на нього прилетіли

і не хотіли вже летіть назад.

Квітки шипшини ранок зустрічають,

вмиваючи росою пелюстки.

І дивляться очима із дитинства,

як довго ми на зустріч з ними йшли.

Пройшли роки-вони нас не впізнали,

бо вже давно немає тих кущів.

І нас уже їх діти зустрічають,
що виросли на схилі їх батьків.

Віртуальна інформхвилинка для читачів Заводської бібліотеки №1 та всіх друзів і людей,яким не байдуже наше довкілля !

Всесвітній день навколишнього середовища, який щорічно відзначається 5 червня, є для Організації Об’єднаних Націй одним з основних способів привернути увагу світової громадськості до проблем навколишнього середовища, а також стимулювати політичний інтерес і відповідні дії.

У світлі нинішніх подій,коли українці на карантині, ця дата не повинна пройти поза нашою увагою,оскільки, планетою пройшла інформація про те,як почали наближатися до людського житла різні птахи і тварини,яких раніше було складно і побачити і почути. Чого тільки варті новини про дельфінів у Венеції. Коронавірус змушує задуматись кожного!
Святкування цього Дня, розраховано на те, щоб привернути увагу людства до питань охорони навколишнього середовища.
Народам світу дається шанс активно сприяти стійкому і справедливому розвитку, сприяти розумінню того, що основною рушійною силою зміни підходів до природоохоронних питань є громади. А також роз’яснювати корисність партнерських відносин, з тим щоб у всіх країн і народів було більш безпечне і благополучне майбутнє.