Днями в Україні відзначалася річниця Революції на граніті.Дот уваги користувачів було запропоновано історичні довідку під назвою "Революція на граніті.Перший майдан".

               Людська пам'ять робить іноді дуже дивні справи,запам'ятовуючи незначні і непримітні на перший погляд речі,відкладаючи їх потім на невизначений час і без всякої,здавалося б надії,на майбутнє згадування. Але ж...б'є в небесах людської самосвідомості якийсь невідомий годинник і,раптом ,до тебе приходить розповідь чи то,пак,якась замітка,яка починає непокоїти,примушуючи весь час про неї думати. Такою заміткою стала для мене розповідь знайомого художника про свого дядька та про його долю.Буває так,іноді,що в звичайній розмові з людиною можна почути дуже глибокі речі.Та досить про  рефлексії.

                ...Отож,повертаючись зі школи, Надійка часто зустрічала в центрі села дуже непримітного сивого чоловіка.Саме своєю отією непримітністю,непоказністю він звертав на себе її увагу.Лише уважний погляд,якісь сумні і дивні сріблясті очі,як і сивина на голові.Не знючи хто він, завжди віталася за давнім селянським  звичаєм.Якось не було прийнято у дітей розпитувати у батьків за старших,то так і не  дізналася хто він.Лише чомусь у пам'яті накріпко відклалося.А незабаром його десь не стало.То і зовсім випав з виду.І невідомо було їй,що через десятиліття дійде до неї розповідь про того чоловіка.
                              Це село забігло та й сховалося за перелісками далеко в степу і ,щоб погостювати або похрамувати,селянам із сусідніх поселень слід було рушати на своїх возах зранку,а як пообіді то годі було й забиватись в таку далечінь,бо можна було зустріти вовків,які водилися по яругах.Але така віддаленість сприяла тому,що Степовий Хутір(а так приблизно звалося це село) став по-тихеньку багатіти,адже не всяка лиха людина могла до нього добратися.І,навіть, не багаті сім'ї мали достаток і в домі і в полі. А  сім'ї на ті часи були величенькі: і по п'ятеро, і по шестеро,а як коли,то і по десятеро дітей ростили батьки.
...Сім'я Копайгор була на ті часи не такою вже і великою - всього п'ятеро синів: Петро з Василем ,і Степан з Івасем,і Грицько - найменший з усіх та іхні батьки Сидір та Килина. Жили собі,працювали зранку до вечора,раділи свїм синам.та вчили їх життю.Але так сталося,що Сидір помер,а за ним швидко пішла і Килина.Зосталися хлопці самі господарями в садибі.За старшого зостався Петро,який і почав з братами лад давати і в полі і вдома.А що хлопці не були ще одруженими,то вдавалося їм не все.Ось Василь і почав упадати за красунею Прісиною,яка до того ж була ще із багатих наречених. А відповідала вона взаємністю русявому і роботящому парубку.І пробігла поміж  Копайгор чорна кішка заздрощів старшого Петра до молодшого брата,який "опередив" його.Заздрощі -  недобра річ,але ніхто не чекав лиха!А воно таки прийшло одного осіннього  вечора,коли Василь повернувся з побачення та підсів за стіл до братів,які вечеряли печеною картоплею.Хлопець і собі потягнувся до чавунця та взяв картоплину.Аж тут старший брат Петро з усієї сили вдарив його по руці "Що ж це ти до багатої ходиш,а нашою картоплею вечеряєш?" Хлопці звелися до бійки і старший брат зо всього зла штуронув Василя,який падаючи ударився об одвірок і на місці помер..
...Неначе блискавка ударила в оселю Копайгор.Петра заарештували і надовго посадили у в'язницю,Івась з великого горя вирішив податися на заробітки і як менші брати не просили  - залишитися у тому домі не зміг.А шкода!бо і він завдав братам великого жалю,пішовши з дому і так навіки і не повернувшись.Чи то загинув де,а чи,може, навіки одвернувся од свого роду і прижився десь у далеких-далеких землях.
 От і лишилися вони удвох - Степан та Грицько,як осколки від колишньої сім'ї. Обидва хлопці були не такі примітні,як старші,але ж які роботящі.Працювали не дивлячись на малий ще вік,бо Степанові було п'ятнадцять,а Гриші лише одинадцять років,у місцевій артілі з ранку до ночі за польову кашу та окраєць хліба ввечері.Йшла біда за бідою,прийшла голодівка і в Степовий Хутір.Як оскаженілі ганяли селом активісти витрушуючи у селян зерно і запаси їжі на зиму,не гребували й одягом. Але якось сталося,що цих двох сиріт не зайняли,мабуть,через їх малолітство,ну що ті діти собі надбають,мовляв, і так тихенько помруть. Але старший Степанко таки примудрився трохи приховати кукурудзи та картоплі і якогось зерна (дядина підказала,а сама таки з голоду і померла тії страшнющої зими).Палили  в печі бур'яни з городу,всяке гілля з дерева,що його збивав вітер та ходили в ліс по дрова і це було найтяжче - запрігшись в санчата волокти на собі гілляки,адже сили були ще дитячими.Протопивши піч у ній і ночували,коли спадав жар.
                         

Святкуємо в кав'ярні "Надія"

             30 вересня бібліотекарі та бібліотеки відзначили своє професійне свято - День бібліотек.У цей день у православній традиції - ще і день пам'яті Віри,Надії,Любові та їх матері Софії.Отже, для тих,хто носить ім'я цих святих, воно є подвійним.А таких у нашому колективі налічується декілька.
           Розпочалося святкування у Лохвицькій районній бібліотеці,де працівників привітали представники районної держадміністрації,райвідділу освіти ,адвокат О.Панченко (давній друг бібліотеки) , Міський Голова Лохвиці О.Демчук, представник народного депутата
Т. Кутового. Було  вручено  Грамоти та квіти бібліотекарям.
          Далі свято перемістилося в с.Токарі,де у місцевій сільській кав'ярні "Надія" бібліотекарі  весело та невимушено вітали один одного,співали народних пісень та пригощалися різними стравами. Ведучі свята Краснолуцька Любов(господиня свята,адже завідує Токарівською сільською бібліотекою).та Матяш Антоніна провели для своїх колег різноманітні конкурси та сценки.Були там,навіть, славнозвісні кумасі Параска та Палажка(їх зіграли бібліотекарі Світлана Хоменко та Наталія Потапенко),які також привітали учасників свята.
              Для бібліотекарів провели жартівливу церемонію нагородження званнями під назвою "Бібліотріумф".Звання "Пані Старожил"одержала Наталія Потапенко,"Пані Салага" - Олена Петрич,"Пані Красуня"- Наталя Юхно,"Пані Безпосередність"- Тетяна Лихно,"Пані Пластика" - Ніна Юхно,"Пані Невгамовність" - Пересада Людмила,"Пані Гумористка" - Тетяна Сімоненко,"Пані Психолог" - Валентина Ужвій","Пані Україночка" - Алла Ралко,"Пані Досконалість" - Катерина Бурлей,"Пані Усмішка" - Катерина Шуст,"Пані Ремонт" - Валентина Буравльова,"Пані Капітан" - Людмила Пономаренко,директор районної бібліотеки (відсутня з поважних причин).
       

     

Осінь..І осипається садок,

Рідіє ліс у далині.

Блакить небес відтінює листок,

Що вкритий золотом

Бринить.

Трава,про яку розповім нижче,є моїм своєрідним відкриттям у цьому році.Отже,

в Інтернеті можна відшукати інтернет – магазин «Мір трав» за запитом  - «Астрагал купити». На протязі трьох днів можна одержати посилку (м.Харків).Так що,наразі  ця цілюща трава доступна і обійдеться ,приблизно, від 75 до 100 грн.,але це разом з поштовими витратами. Лікуйтеся,шановні колеги,адже попереду зима і яка б тепла вона не була,але нам однак доведеться  потерпати від холоду у своїх бібліотеках. Десь  прочитала,що «...астрагал є зоряним подарунком людству для виживання у несприятливих умовах»! Отож,зверніть увагу!

                                         «  Астрагал шерстистоцветковый- лечит и предупреждает»

Сегодня хочется рассказать вам о неприметном растении, которое, однако, обладает множеством неоспоримых достоинств. Оно лечит многие недуги, в том числе и такие серьезные, как заболевания сердечно-сосудистой системы, болезни почек и даже онкологию. Речь идет о многолетнем травянистом растении — астрагале шерстистоцветковом, из семейства Бобовых. В народе его называют ласковыми именами: солодкое зелье, перелет сладколистный, и это несмотря на то, что на вкус астрагал слегка горчит.

Астрагал для сердца и сосудов

Астрагал используется для лечения сердца и сосудов в виде настоев и отваров, которые оказывают успокаивающее, кардиотоническое и гипотензивное  действие на эти органы. Сегодня  нередко даже у относительно молодых людей обнаруживаются такие заболевания, как гипертензия, инсульт, ишемическая болезнь сердца, инсульт, стенокардия, тахикардия лечение которых, как скажет вам любой врач-фитотерапевт, невозможно без применения такого уникального растения, как астрагал шерстистоцветковый.

Нельзя не упомянуть о том, что в группу астрагалов, с древних времен используемых в траволечении, входит не один десяток растений, но лишь данный вид представляет собою наибольшую ценность.

Астрагал шерстистоцветковый

Использование настоя астрагала приводит к расширению сосудов сердца, почек, головного мозга, а так же периферических сосудов, улучшая, таким образом, кровообращение. При этом происходит снижение кровяного давления, насыщение внутренних органов кислородом. Настой из астрагала успешно применяется на любой стадии гипертонической болезни. Приготовить его несложно:

— чайную ложку сухой измельченной травы астрагала залить стаканом кипятка и дать настояться в тепле 3-4 часа. Принимать процеженный настой в течение дня маленькими глотками.  Курс лечения такой: 3 недели — пить, неделю – отдыхать. Повторить еще 2-3 раза. Подобных курсов в году можно сделать два-три. Более того, настой астрагала шерстистого можно пить для профилактики людям, предрасположенным к гипертонической болезни и перешагнувших сорокалетний рубеж.

            Под влиянием астрагала утихают головные боли, исчезает головокружение. Положительно действуя на мелкие сосуды глазного яблока, и снижая в них повышенное давление, астрагал может применяться при лечении глаукомы. Используется настой по приведенному выше рецепту. Пить его нужно четырежды в день по четверти стакана, а так же можно использовать его для компрессов (примочек) на глаза.

Астрагал при болезнях почек

             Еще в медицине Древнего Востока астрагал использовался для лечения почечных заболеваний. Особенно эффективен он при гломерулонефрите (как остром, так и хроническом), сопровождающемся нарушением выделительных функций и нефрогенной гипертензией, поскольку он увеличивает диурез, улучшает кровообращение в почках и выводит токсические азотистые основания.  Астрагал используется как самостоятельное средство и в составе различных сборов. Вот один из них:

— взять по 3 части астрагала и цветков ромашки аптечной, и по 1 части травы хвоща полевого, грыжника, спорыша и кукурузных рылец. Пару столовых ложек сбора заливают полулитром кипятка и настаивают в термосе в течение ночи. Принимать нужно по 150 мл трижды в день во время еды, сбор эффективен так же при пиелонефрите, мочекаменной болезни и цистите.

Астрагал в фитоонкологии

Противоопухолевое действие астрагала подтверждается  многими травниками на практике. Целебная трава применяется при лечении как доброкачественных опухолей (фибромиомы и миомы матки), так и злокачественных (рак яичников, шейки матки, молочной железы, пищевода, горла, желудка, печени и кишечника). Астрагал устраняет накопление излишков воды при водянке и отечность головного мозга.

Для лечения опухолей женской половой сферы используют отвар астрагала для спринцевания:

— 2 столовые ложки сухой травы астрагала залить 500мл кипятка и томить на небольшом огне минут десять. Затем  дать постоять еще около часа, процедить и использовать для спринцевания дважды в день (по стакану на одну процедуру).

На злокачественные язвы при открытой форме рака делают примочки из отвара травы астрагала, в который добавляют малость натурального меда. Одновременно с этим, настой принимают и внутрь. Приготовление настоя и отвара астрагала при онкологии:

— настой. Сухую траву астрагала (одну столовую ложку) залить стаканом кипятка, опять довести до кипения, дать настояться пару часов, после чего процедить. Пить за четверть часа до еды по 1-2 столовые ложки трижды-четырежды в день.

— отвар. Столовую ложку сухой травы астрагала залить 200 мл воды, потомить на огне при слабом кипении десять минут. Дать полчаса постоять в тепле, потом процедить и пить глотками в течение дня.

Чем хорош астрагал шерстистоцветковый, так это отсутствием токсичности и своим мягким воздействием, из-за чего его можно сочетать с такими сильнодействующими ядовитыми растениями, как болиголов. Такая комбинация повышает эффективность лечения злокачественных образований.

Червонозаводське : на шляху з минулого в майбутнє.

     20 жовтня 2015 року Червонозаводське відзначатиме свій 87-йдень народження .Міська бібліотека №1 провела Історичний екскурс під назвою "Історія і сучасність сплелися на цих вулицях".До неї завітали учні групи М-13 Б за спеціальністю "Експлуатація та ремонт обладнання харчових виробництв" разом із заступником директора з навчальної роботи Лохвицького технікуму ПДАА,викладачем культурології Мірошник Вікторією Олександрівною.
     Перед початком екскурсу виступила юрист Червонозаводської міськради Дробиш Марина Водлодимирівна.Вона зазначила,що місто має славну історію свого заснування й розвитку,яку сворили його робітники своїм звитяжним трудом.Лохвицький цукрозавод,з якого все і почалося,був знаним на весь світ як і решта підприємств,пов'язаних з ним.Славне минуле відбилося у назвах вулиць.Але не можна жити минулим і тому Червонозаводське прийняло виклики сьогодення і готове крокувати в майбутнє і змінюватись.Це,в першу чергу,відобразиться в нових назвах вулиць.До обговорення нових імен в історії міста буде запрошено жителів Червонозаводського.
      Далі тему було поглиблено бібліотекарями  Матяш Антоніною та Лисенко Ніною,які розповіли про роки розбудови міста,воєнну розруху та підпільний рух,післявоєнну відбудову зруйнованого селища та сучасні завдання,які слід буде вирвшувати.Адже, подальша доля міста тісно пов’язана з долею всієї України. Насьогодні  діючими є лише декілька підприємств. Це такі,як Хлібозавод,Станція Сула,Склоприлад.Саме залізничній станції присвятив свого вірша місцевий поет Володимир Семенко:

 Як гарно зветься станція — Сула...

Круг неї обертається земля

моїх надій, тривог і неспокою,

бо в селищі Червонозаводському,

отам, де Рудка, де Артополот

сріблиться плином тихих — тихих вод,

край вулички стоїть біленька хата.

У ній — мій світ, якого не догнати...

Як гарно зветься станція — Сула.. 

Зараз більшість колишніх підприємств  не працюють в очікуванні кращих часів,а вони,сподіваємося, таки настануть! І наші надії дають нам право заглянути трішки в майбутнє. Так,сьогодні проводиться відповідна робота по виготовленню нового ге­нерального плану розвитку міста Червонозаводського на період до 2025 року. Проектом передбачені можливі варіанти змін у кількості насе­лення, територіального розвитку міста. Архітектурно-планувальна органі­зація Червонозаводського має розвиватися за проектом з урахуванням іс­нуючих, та передбачуваних мікрорайонів.

 Проектом пропонується додаткове розміщення магазинів непродо­вольчих товарів, об'єктів побутового обслуговування та достатньої кіль­кості медичних і амбулаторних об'єктів.

Фізкультурно-спортивні споруди передбачено доповнити спортивни­ми майданчиками та спортивними залами загального користування.

З Генеральним планом розвитку Червонозаводського перегукуються мрії учнів 1-ої та 2-ої середніх шкіл міста,які вони відобразили в своїх малюнках.Презентацію під назвою "Яким я бачу рідне місто через 20 років" для учнів провела завідувачка Єрмакова Л.М. Так Антіпова Євгенія,15 років мріє :

«Закриваю очі… і лечу крізь роки…ось зупинка «Червонозаводське - 2034-й ».
Ступаю на різнокольорову бруківку.
Ось я вже  – в центрі міста,пізнаю його по альтанці,а фонтан -не впізнати!
Він став більшим,
струмені  води підносяться
вгору і падають
під звуки
класичної музики,
а потім..тихенький
 подзвін міського трамвайчика.

Полтавець Діана,14 років:

«..мрію про те,що через 20 років Червонозаводське  буде відоме своїми новими заводами : переробки неорганічних речовин та виготовлення біопалива».

Гайдайчук Євген та Жарий Ігор,які мають по 14
років,сподіваються,що:

«…місто розшириться і  з’явиться багато

робочих місць.

Працюючі спиртовий,

цукровий,

комбікомовий,

приладобудівний

заводи

забезпечуватимуть

потреби України

та інших партнерів

 високоякісною

 продукцією».

Литовченко Марина,15 років,мріє про те,що:«..на березі мальовничої

річки Сули побудують

 зону  відпочинку,

ландшафтний

дизайн прикрасить  місто.

Буде посаджено

новий парк,

побудовано готелі,з’явиться кінотеатр».

Панасенко Владислав,15 років,мріє ,що через 20 років:«…знову працюватиме лікарня,у якій лікуватимуть

 найскладніші хвороби кваліфіковані

спеціалісти,а «Швидка допомога»

стане дійсно швидкою».

А ще в місті працюватиме

 велика сучасна бібліотека

з найновішим

обладнанням».

Катю Волкову,14 років,Харченко Яну,15 років та Доброхліба Ярослава,15 років об’єднує мрія про те,що:

«..через 20 років рідне місто буде квітучим,гостинним.

Люди з повагою ставитимуться до свого містечка.

Хочеться,

щоб і зараз,

і через роки

ми жили під мирним небом

і не було війни».

А,оскільки,мрії мають властивість збуватися,якщо дуже хочеться,то кращі сподівання учнів таки здійсняться.

Учні технікуму з цікавістю переглянули також презентацію фотографій під назвою "Подарунок рідному місту",на якій відображено найцікавіші куточки Червонозаводського:його дерев'яні скульптури,фонтанчики,ставки,альтанки.

Червонозаводчани — патріоти свого міста. Вони роблять усе для того, щоб жилося тут радісно і щасливо. Своєю працею вони вписують нові сторінки до літопису величних звершень на честь своєї держави України.

Червонозаводське – люблю тебе

За красу кучерявих садків,

За вируючі ранки росисті

І за тишу ясних вечорів.

За дівочі пісні легкокрилі,

Що порушують спокій нічний.

А ще більше люблю місто миле

За народ гомінкий трудовий.

Я не можу його не любити.

Місту рідному вічно рости

Хоч і важко на карті світу

Моє місто маленьке знайти.