75 -ті роковини Бабиного Яру...Сумуємо разом і згадуємо разом про жахи пережитого,про те як разом прагнули спасти хоч когось із єврейських дітей (бо зростали разом і не було поділу на наших і не наших),їх батьків та стариків.Дійшло багато переказів про самовідданість єврейських матерів,які в останні години життя прагнули спасти  своїх дочок та синів і українські матері допомагали як могли ризикуючи і своїми дітьми і своїм життям.Розповідаю лише про Лохвицю,а скільки їх було,таких райцентрів...І в кожному свій Бабин Яр...

Голокост у рідному краї

Мимо водокачки, мимо каланчі

Ішли, ішли діти – качачі ключі.

Ішли, ішли діти – під Горошків ліс

І не чутно плачу, і не видно сліз…

М. Петренко [30–3]

Лохвицю було  окуповано 12 вересня 1941 року. Прихід окупантів позначений встановленням “нового порядку”. З допомогою місцевої поліції складаються списки комуністів, активістів, вчителів, проводяться вибіркові арешти. На території початкової філії школи №1 було створено табір військовополонених. Починаються розстріли непокірних серед місцевих жителів та полонених. Проводились вони в заплаві р. Суха Лохвиця в центрі міста (тепер Сосновий парк). Про це свідчить випускник школи Бараннік І.Т., 1926 р.н.

Євреям уже з осені 1941 було наказано носити білі нарукавні пов’язки, а потому зігнано в два гетто, які розташовувались в колишніх єврейських кварталах. Гетто №1 – вздовж сучасної вул. Тупікова. Гетто №2 – в центрі міста, складалося з двох єврейських кварталів в районі вулиць імені Гоголя та імені Тельмана. Окремі будинки в цих районах існують до цього часу. Сучасники зазначають, що багатьом євреям вдалося евакуюватися, зокрема, працівникам радянських установ. Деякі чоловіки наймалися гнати на схід колгоспну худобу і могли вивести з собою сім’ї. Багато  з них переїхало в інші міста Полтавщини та тим врятувалося. Натомість, у Лохвиці з перших днів війни з’явилися євреї-біженці. До гетто звозили євреїв з усього району. Примушували працювати на прибиранні міста. Так, М.Ф. Гресь, 1924 р.н., згадує: “Вони замітають вулицю, а нам соромно проходить. Пам’ятаю, зустріла Грінберга Леоніда, його всі в школі знали як бешкетника і неслухняного”. Любченко Т.Т., 1925р.н.: “Ми із Заславець Мотроною йдемо вулицею, а вони замітають. Носили їм хліб, а поліцаї забороняли…”. Бараннік І.Т. згадує, що, працюючи 16-річним у місцевому колгоспі, він спостерігав як суворої зими 1941 – 1942 рр., коли випало багато снігу, євреїв з гетто вигнали на Сенчанський шлях чистити дорогу. Їх розставили в три ряди з обох боків і вони перекидали сніг один одному. Вартували їх поліцаї. Крім того, він підтвердив, що євреїв виганяли з гетто замітати місто, говорив, що, зустрічаючи своїх однокласників-євреїв у місті, почував себе винним перед ними.

Дуже цінними свідченнями про життя євреїв в гетто є розповіді Діброви (Плис)В.П., 1928 р.н.. Будинок її батьків стояв посеред гетто. Вона розповідає про те, які теплі відносини були у них з євреями, які вони порядні люди, поважно ставилися до її батьків. У гетто було дуже голодно. Тому мама Валентини Пилипівни, так як вони тримали корову, підгодовувала бабусю Рязанську (імені не пригадує), вся сім’я якої евакуювалась. Вранці ставила їй біля тину баночку з молоком, обставляла її камінчиками. Одного разу це побачив німець, вскочив за матір’ю в хату, приставив автомат до обличчя і кричить: “Юд! Юд!”. Діти дуже злякалися. Мати божилася, що вона українка. Німець подивившись на ікони, пішов з хати. Подібний випадок згадує у своїх спогадах і Халецька Т.А.

Діброва В.П. розповідає, що спочатку євреї носили білі пов’язки, згодом на них з’явилась зірка і напис “Юд”. Останній день перед знищенням: поліцаї з вечора 11 травня 1942 року попередили, щоб з хати сім’я не виходила, щоб не відкривали вікна. А євреям повідомили, що будуть вивозити в Америку, щоб зібрали цінні речі. Дуже рано 12 травня до гетто підігнали машини, стали вантажити у них євреїв. Перші від’їздили спокійно, ще вірили, що їх вивозять. А вже наступні, можливо, почули постріли, то вже кричали, тікали, скидали речі і вистрибували з машини. Ще пригадує, що мати у вікно побачила, як німці збивають замок у сараї. Вона вискочила, щоб їх зупинити, почала благати: “Навіщо?”. А ті пояснювали, що тут, мовляв, сховались євреї. Жахлива картина, дуже жаль, – згадує Валентина Пилипівна. Певно, сюди до центру міста зганяли євреїв з інших кутків Лохвиці та з гетто №1. адже у спогадах Батури І.П., 1929 р.н., вказується, що євреї колоною йшли по вулиці Сенчанській (Сталінській), де й зараз вона живе. Багато євреїв, знайомих її батька, привітно махали йому руками. Не сподівалися, що йдуть на смерть. А ще дійшов спогад про єврейську жінку,що йдучи в колонні,несла маля на руках. Раптом наважившись відчайдушно кинула його у чиєсь відкрите вікно. Жінка,що була в будинку,підхопила дитя,а слідом у вікно влетіла хлібина. Як потім виявилось,в ній було сховано трохи золотих прикрас. Вона виростила дівчинку як свою,а ті прикраси голодного1947-го спасли від голодної смерті. Врятована таким чином єврейська дівчина не забувала своєї названої матері і перевідувала її до самої смерті.  

   Про криваві події 12 травня 1942 року дізнаємося із спогадів очевидиці розстрілу євреїв Чернік К.М., 1928 р.н., жительки с. Благодарівка – нині вулиця М. Денисенка, буд.17. Її хата розташована біля підніжжя яру, де гітлерівці і поліцаї здійснювали “масову акцію”. З вечора 11 травня поліцаї наказали селянам, щоб ніхто вранці не виходив з хат, щоб позакривали вікна (таке ж у спогадах іншої жительки села Головко П.Г., 1921 р. н.). А рано вранці сонячного, погожого дня 12 травня жителі села почули шум машин і ґвалт людей. Євреїв вивантажували на галявині при дорозі, що веде на Гаївщину. Наказували тут роздягатися і понад схилом великого яру вели до місця розстрілу. Вздовж останнього шляху стояли поліцаї і гітлерівці. До обіду постріли затихли. Запанувала тиша. Біля дороги німці розпалили багаття. Палили речі забитих людей. Певно, те, що їм було не потрібне. І раптом тишу обірвав велетенський вибух… Ще трохи часу і стихло все. Кривава акція завершилася. Надвечір, коли вороги поїхали, жителі села, і Катерина теж, побігли подивитися, чи немає живих, яким потрібна допомога. Нічого… Все засипано велетенським шаром землі. Її було так багато, що нічого не ворушилося і не текла кров, як згадують і пишуть у статтях багато лохвичан. То вже легенда…

Катерина Мартинівна стверджує, що один чи два чоловіки втікали, один з них врятувався і після війни приходив на могилу, заходив і до Черніків. Але прізвище його жінка не пам’ятає. Проте, мабуть, хтось таки врятувався, тому що серед населення ходили чутки про деякі моменти, останні хвилини життя лохвицьких євреїв. Зокрема, згадують, що Льова Грінберг так допік німцям, що його розстріляли першим. А Клімовіцка Роза, теж випускниця нашої школи, гарна чорнява дівчина, 1925 р.н., коли розстрілювали, кричала: “Сонце сходить, а я повинна помирать”.

Ось так на північно-східній околиці міста Лохвиці в урочищі Лазірки, біля села Благодарівки були розстріляні євреї Лохвицького гетто. Всі,хто приїздить до Лохвиці,на під'їзді до неї ліворуч бачить високий бугор,а попід ним яр.Саме там лежать  тіла  убитих євреїв.

А це просто затишні куточки в бібліотеці :

дитячий абонемент;

абонемент для дорослих;

Фото з виставки "На крилах натхнення" Фисун Л.І.

Перегляд літератури до Дня міста Заводського

Картини художниці Фисун Любові Іванівни із виставки "На крилах натхнення"

Творчий серпень у бібліотеці.

 З моменту виходу історико – мистецького альманаха «Місто над Сулою» за редакцією незабутнього М.М.Сови, в якому розповідалося  і про місцевих поетів та письменників,що уславили його, пройшло вже десять років. За цей час з*явилися нові видатні, талановиті люди,імена яких і далі вшановуватимуть наше робітниче містечко. Заводська міська бібліотека №1 прагне розповідати своїм користувачам та жителям про них. Ось  і  нещодавно у нас відбулася зустріч з такою письменницею. Анна Євгенівна Шевченко (псевд. Анна Коршунова) народилася 29 травня 1970 року у Кіровограді (нині Кропивницький). Закінчила Сумський державний педагогічний університет ім. А.С.Макаренка. За фахом учитель географії та біології, кандидат географічних наук, має 17 наукових публікацій. Займається журналістикою, порушуючи важливі проблеми, навчає школярів створювати газету, керує гуртком «Основи журналістики» у Сумській обласній гімназії-інтернаті для талановитих та творчо обдарованих дітей. Життя і праця авторки дитячих творів тісно пов*язане з м.Суми, але вона довгий час проживала у нашому місті, навчаючись у Заводській середній школі №1,а потім працювала на Приладобудівному заводі,і далі вступила на навчання. Та і зараз вона є частою гостею у Заводському,відвідуючи влітку свою літню бабусю у Брисях.

А також вона ще педагог, дитяча письменниця, автор численних науково-популярних і краєзнавчих публікацій, дитячих казок, оповідань, п’єс, член Національної спілки журналістів України, член Національної спілки письменників України.

Сьогодні Анна Коршунова - відома українська дитяча письменниця, авторка багатьох книг, дитячих віршів, п’єс. Талановиту письменницю і казкарку вже неодноразово відзначали у світі вітчизняної літератури. Вона лауреат премій «Просто так», дипломант Корнійчуковської премії, дипломант  літературного конкурсу «Коронація слова - 2012» за твір «Принцеса Фінеса та її друзі».

 В арсеналі письменниці такі дитячі книги: «Фроська - кімнатна фея», «Пригоди лицаря Морквицаря» і принцеси Картоплєси», «Паровозик Пузя», «Рогата кішка», «Справжні друзі», «Разом веселіще» «Андрійкова мандрівка» інші. Також вона пише дитячі вірші і п’єси. А збірка віршів «Крила в шухляді» - єдина книга, розрахована на дорослу аудиторію. Це збірка ліричних «дорослих» віршів Анни, редактором якої є відома письменниця Людмила Ромен. «Любов до крил закодовано у псевдонімі поетеси - Коршунова. Це її дівоче прізвище», - розповідає Людмила Ромен.

Коли людина талановита,то талановита в усьому адже має

ще одне цікаве захоплення  - це ляльки ручної роботи, серед яких - кінь, ельфи та різноманітні кімнатні феї - ванільна, імбирна, садова, пташниця. У кожної феї є червоне сердечко - за словами майстрині, вона не шиє їх, а матеріалізує. А ще  Анна Євгеніївна виготовляє декупажі.

        На запрошення бібліотекарів міської бібліотеки вона щиро відгукнулася і погодилася не тільки на зустріч зі своїми шанувальниками  і земляками, але ще і провела чудовий майстер – клас із декупажу  ужиткових предметів та виготовлення картин ручної роботи за допомогою спеціальних серветок та яєчної шкаралупи.

         Присутнім на зустрічі з письменницею було цікаво послухати розповідь про її творчість,про історію написання окремих творів. А писати  вона почала для своїх синів. Тривалий час писала лише для своїх дітей, їх друзів, дитячого садочка, школи. «..Намагалася ніколи не відмовляти дітям на прохання «мамо, розкажи казку». Це зовсім інше, аніж прочитати книжку. Це й спілкування, і спільна творчість - моменти, які роблять батьків і дітей ще ріднішими. …«Адже добре пам’ятаю, як сама чекала цього в дитинстві». Пізніше з*явилися інші її твори, вона стала автором матеріалів у «Екологічному орієнтирі» і на Сумському історичному порталі, її публікації можна знайти в журналах «Орех», «Дніпро», газетах «Панорама», «Суми і сумчани», «Ярмарок», альманаха «Слобожанщина», «Земляки», тощо.

         Випадково вона надіслала  свої твори до видавництва. І буквально через тиждень їй зателефонували і повідомили, що оповідання буде опубліковано.

          Пізніше читачі побачили повість - казку «Фроська - кімнатна фея». Її ілюстрували майже рік. Письменниця дуже вимогливо ставиться до цього. «Паровозик Пузя», «Справжні друзі», «Фроська - кімнатна      фея», «Пригоди лицаря Морквицаря» - ці твори побачили       світ     протягом 2010-2012 років у харківському  видавництві «Сінтекс ЛТД». Читачі та бібліотекарі задали ряд питань авторці дитячих творів,на які вона змістовно відповіла.

             Присутні на зустрічі діти та дорослі щиро подякували письменниці за змістовну розповідь, а міський Голова Сидоренко В.В. вручив Анні Євгеніївні цінний приз та розкішні літні квіти. Але і письменниця теж залишила в бібліотеці подарунок – виготовлену нею вручну витончену ляльку Мадлен,яка з горнятком кави в руках затишно розмістилася на дитячому абонементі міської бібліотеки.

                  Далі гості бібліотеки - а це були діти,їх батьки,а також дорослі читачі - вмостилися за великим столом, на якому бібліотекарі  Лисенко Н. та Матяш А. розіклали клей,картон,яєчну шкаралупу,фарби та спеціальні серветки. І розпочався творчий майстер – клас,який вела Анна Євгеніївна. Вона розкрила секрети виготовлення картин при допомозі звичайних серветок. Кожен з присутніх виготовив  свою картинку і значну частину робіт було залишено в бібліотеці,де вони зараз і знаходяться на виставці.

                  Сподіваємося,що була не остання зустріч із нашою талановитою землячкою і вона не раз іще  прийде до нас із цікавими розповідями.

Завідуюча бібліотекою Єрмакова Л.М.

Учні Червонозаводської середньої школи № 2 під час літніх канікул  виконали малюнки для воїнів АТО. Волонтер найближчим часом передасть їх в  район бойових дій.